Великого бажайте: пластуни, що будували Україну
В інтернеті є багато інформації про Національну скаутську організацію Пласт — найчисельнішу в Україні та засновану понад 100 років тому у Львові.
Свого часу пластуни очолювали та були в складі Легіону українських січових стрільців, Української галицької армії, Української повстанської армії. Вони стали учасниками оборони Львова під час Листопадового зриву, експропріаційних нападів, революцій незалежної України та російсько-української війни.
Вам вже відомі такі вихідці Пласту як Степан Бандера, Роман Шухевич, Квітка Цісик. Не забуваємо і про Івана Гавдиду — хрещеного батька МНК. Та це не єдині відомі пластуни, які не зламали своїх присяг. Це люди, які стали прикладом добрих громадян та провідників суспільства, вихованих на основах християнської моралі та ідейних засадах пласту.
Хочемо познайомити вас із сильними та цікавими особистостями — абсолютно різними, але є те, що їх об'єднує: Пласт і любов до України.
Іван Чмола — не лише один з основоположників Пласту, але й засновник стрілецького руху, старшина Легіону УСС та співзасновник і полковник київських січових стрільців. Це не дивно, адже розпочинав він пластову діяльність із такими словами: “Наш скаутинґ не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо”.
Перший Начальний пластун Северин Левицький (брат Ольги Басараб) говорив про Івана: "Чмола Іван, тоді молодий студент університету. З молодих літ відданий українським визвольним змаганням, яким підпорядковував усі інші почини. Людина деякою мірою замкнута в собі, здавалось би, навіть сувора, надзвичайно енергійна. Він ставив великі вимоги гартувати тіло й дух не тільки до інших (своїх вихованців), а й до себе. Впливав на інших своїм прикладом і вмінням, а не словесним одушевлюванням. Людина вічного чину, далека від наївного теоретизування. Знавець і любитель природи, всесторонній спортовець, досвідчений у практичних вправах. Вроджений провідник, зокрема для тих, що вміють так, як він, кинути себе всього на службу ідеї".
Невідомий пластун із Чорткова. Історія про нього не є однією із популярних, адже не всі про неї знають. Людина-легенда, розвідник, який здійснив безкорисливий вчинок, навіть не сказавши свого ім’я. "Невідомий пластун допоміг десяти стрільцям ІІ станіславівського куреня з Бережанської бригади... полонити півтори сотні польських вояків і підстаршин, двох старшин та захопити 8 скорострілів... переможно завершивши визволення нашого міста [Чорткова]".
Роберт Лісовський — український художник-графік, маляр, графічний та проєктний дизайнер. Автор мистецького втілення герба Пласту, створив проєкт емблеми ОУН (тризуб з мечем), а також надгробних пам’ятників Ользі Бесараб та Євгену Коновальцю. У 1929-у році створив логотип найбільшої німецької авіакомпанії Lufthansa, яка цей факт як не підтверджує, так і не спростовує.
Письменник Улас Самчук говорив про Роберта Лісовського: “антенно-вразливий проповідник чистоти та грації лінії та правди Роберт Лісовський з його аристократичною душею і богемською безпорадністю”.
Іван Боберський — автор назви “Пласт”, скарбник УСС, член головної Української Ради, референт пропаганд у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. У народі отримав титул “Батько українського тіловиховання”. Копаний м’яч (футбол), кошиківка (баскетбол), стусан (бокс), наколесництво (велоспорт), відбиванка (волейбол), пориванка (гандбол). Так-так автор цих термінів — Іван Боберський.
“Його життєвий шлях своєрідним чином фокусує усю бурхливу епоху кінця ХІХ – початку ХХ століття, і є своєрідним взірцем українського патріотизму, непідробної вірності національній ідеї, далекоглядної турботи про майбутнє, про молодь, про спорт, взірцем відповідальності, працелюбства, сили волі, шляхетності”. Так про Івана сказала історик українського спорту Оксана Вацеба.
Олена Степанів (Степанівна) — пластунка, стрілець, перша жінка-офіцер, яка отримала медаль за мужність та здобула старшинську посаду, стала легендою, про яку писали в пресі. Її фото тиражували в листівках, про неї складали пісні:
“Там то приступом до бою
Ішла Степанівна
І не найдеться в Європі
Дівчина їй рівна”.
“Найбільшу сенсацію викликала панночка-офіцер в австрійськім мундирі… Чисто слов’янське миловидне личко, зовсім дитячі риси, гарна жіноча фігурка, бистра малоросійська бесіда. Вона українка, 22 літ, курсистка вищих курсів у Львові, переконана сторонниця самостійності української нації. На війну проти «москалів» пішла з переконання і не крила перед начальством свого пола», — цитувала 31 липня 1915 року щоденна газета «Діло» повідомлення з «Руського слова”.
Богдан Гаврилишин — один із найвпливовіших українців у світі, консультант урядів, засновник бізнес-освіти в Україні, філантроп, співавтор концепції сталого розвитку. "У 12 років було дві мрії: одна — щоб стати вільною людиною, щоб на свій власний розсуд оцінювати, що є добро, а що зло, а друга — відкрити світ. І одна, й друга виглядала абсолютно абсурдно на той час. Але і одне, і друге стало можливим, тому на прикладі свого власного життя я кажу: мрійте, але велико мрійте, про великі речі".
Богдан був радником деяких урядів та консультантом великих компаній. В українській політиці він виділив проблему, яка не втрачає актуальності по сьогоднішній день: “В Україні надто подружилися політика і бізнес. То, так би мовити, рідня. Це надзвичайно шкідливо для будь-якої країни, бо тоді інтереси бізнесові мають пріоритет над тим, що справді треба робити для країни.”
Орест Субтельний написав книгу “Ukraine, a History” — перше джерело інформації для світу про Україну, коли вона здобула незалежність і ніхто ще про неї не знав. Пластунам Орест подарував англомовну книгу “Plast, Ukrainian Scouting, a Unique Story”, її завданням було розповісти загалу про організацію, яка понад 80 років діяла та розвивалася без незалежної держави.
“Пам’ятаю, як ми разом з Орестом виступали в Запорізькому університеті, і там я бачив, що і студенти, і викладачі дивилися на Субтельного як на живу легенду, бо він вже тоді був дуже відомий “голуб української історії”, — розповідає Мирослав Ліскович.
Віктор Гурняк — не тільки скаут, а й МНКівець, яскравий приклад активного громадського діяча, який відстоював свої права та боронив батьківщину, віддавши своє життя. Пласт навчив його бути вірним Богові та Україні. Він не зламав присяги та виконував цей обов'язок до останнього подиху.
“Віктор Гурняк був прикладом особистості, яка працювала над собою відповідно до пластових цінностей, закріплених в пластовій присязі та законі. Він був завзятим, мріяв буйно і прагнув великого. У своїх поривах міг і багато начудити, але до кінця життя прагнув виправити все, що не так, і самому постійно зростати, ставати кращим. Коли до нього звертався, то він завжди був готовий прийти на допомогу. І небезпеки та труднощі його не відштовхували, а навпаки — захоплювали”, — згадує про Віктора Микола Бігус.
Гайдемарі (Гайді-Марія) Стефанишин-Пайпер була другою людиною і першою жінкою, яка розгорнула український прапор на орбіті Землі. У формуванні особистості Гайдемарі, українське походження відіграло велику роль: “Я точно знаю, що це допомогло мені визначитися — хто я насправді. Якщо ви поглянете на українців, на нашу історію, вона справді була дуже важкою. Ми важко здобули незалежність. Але головним протягом всього цього часу є те, що українці ніколи не здаються. Вони завжди продовжували боротися, оберігати свої традиції, мову та мрію про вільний український народ, вільну державу. І сьогодні нарешті все це є” — говорить Гайдемарі.
Любомир Романків — третій Начальний Пластун, який також став провідним науковцем компанії IBM у галузі комп'ютерних технологій. Він є співвинахідником процесів створення тонкоплівкових індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу жорстких дисків і персональних комп'ютерів. Любомир живе в Америці та є громадянином Канади, проте за національністю вважає себе українцем. “Пригадую, як мої батьки, живучи в Канаді, казали: “Переступаєш цей поріг — і ти вже в нашій Україні. Там, за порогом, чужий світ. І тут є наша Україна”. Це особливі слова, і я їх дуже добре пам’ятаю… Коли я в Україні, то не відчуваю своєї іншості”.
Частина цих людей народилася на чужині або емігрувала. Хтось скаже, що на відстані любити Україну легше. Але кожен із них, попри громадянство, називав себе українцем та робив усе для здійснення найзаповітнішої мрії — повернутися в Україну або побувати в ній.
В процесі здобуття Української самостійної соборної держави, одні пластуни брали в руки зброю і віддавали свої життя. Паралельно інші — знаннями та пером забезпечували для неї гідне становище в міжнародній родині.
