19 січня виповнюється 108 років з дня народження ідеолога українського націоналізму, голови Організації Українських Націоналістів (1968-1986 рр.), президента Антибільшовицького блоку народів (1946-1986), людини, що проголосила Українську Державу в червні 1941 року - Лицаря духу, Ярослава Стецька.

 

Ярослав Стецько ( 1912, Тернопіль — 1986, Мюнхен) 

• член Української Військової Організації;
• 1930 р. — окружний провідник ОУН на Тернопільщині;
• З 1932 р. — член Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічний референт та редактор підпільних націоналістичних видань;
• 1936 р. — наймолодший підсудний у «Львівському процесі Степана Бандери й товаришів», засуджений на 5 років тюрми;
• З 1940 р. — перший заступник провідника ОУН(б) С. Бандери;
• У 1942–1944 рр. в'язень німецького концтабору Заксенгаузен;
• Обраний головою уряду — Українського Державного Правління, проголошеної 30 червня 1941 року Української держави;
• 1945 — обраний Крайовою конференцією ОУН(б) членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич;
• 1946-1986 — Президент Антибільшовицького блоку народів (АБН);
• 1968-1986 — Провідник Організації українських націоналістів - ОУН(б);
• З 1967 — один із засновників та постійний член керівного органу (екзекутиви) «Світової антикомуністичної ліги», в яку входили представники понад 60-ти національностей.

Такої насиченої біографічної довідки, як у Стецька, вистачило б на декілька життів. Та завдяки своїй філософії - активізму, самопосвяті, героїзму, готовності до щоденної праці, ця людина стала лідером і натхненником ОУН(б) в справі національного визволення України; АБН - з гаслом “Воля народам! Воля людині!”; “Світової антикомуністичної ліги”, у боротьбі за право кожного народу на свою самостійність.

 

Здавалося б, немає місця визвольному націоналізму на сучасному етапі української історії. Українська самостійна держава вже Є. 

Але ні. Хоч Україна відзначила вже 28-му річницю Незалежності, боротьба за українську державу точиться така ж напружена і кривава як і в середині минулого століття, тими ж методами, проти того самого ворога.

 

Праці таких ідеологів як Ярослав Стецько (який в першу чергу є практиком українського націоналізму, а потім теоретиком) залишаються настановою.

“Дороговкази боротьби” (1979р.), які Стецько залишив ще 40 років тому, є не новими, але досі актуальними. Повертатися до писаних думок таких діячів - це потреба часу.

Загалом Ярослав Стецько виділив 5 таких дороговказів.

Перший дороговказ - це перевиховання українців.

 “...Перевиховувати український народ, перевиховувати його в дусі героїчного ідеалу життя, в дусі зліквідування і остаточного усунення з духовності українця рабської психіки, яка прищепилася йому впродовж кількасотлітньої неволі”.

Потреба у зміні світогляду українця зараз не менш гостра. Для ведення боротьби за свою державну самостійність українця-кріпака потрібно перетворити на українця-козака, українця-пристосуванця перетворити на українця-воїна.

 

“...Коли революційна сила стане до боротьби за етичні, моральні, героїчні вартості і не оглядається на те, що є т. зв. практичне, здійсниме, але вважає найважливішим, що свої сили треба міряти не тим, що можливе, а тим, що бажане - то вона перемагає.”

Ярослав Стецько наголошує на потребі саме духовного переродження, виховання у поколінь  моральних складових: віри, героїзму, максималізму, відданості, оптимізму. 

Як приклад, він наводить УПА, яка вела свою боротьбу на чотири фронти. Хоча воювати на чотири фронти - це в певній мірі бути “лицарями абсурду”, “Дон Кіхотами”, приреченими на поразку. Проте виявилося, що це не так. Попри всі невигоди, УПА змогла вистояти 20 років і стала символом для нашого покоління. Зараз червоно-чорний прапор красується на передових рубежах російсько-української війни. 

“...Шлях героя - це здійснити силою своєї волі прірву між тим, що людина бажає, і тим, що є реальне.”

І саме люди віри та волі, а не побутового добробуту здатні на тривалу вперту боротьбу.

Другий дороговказ - це незмінність нашого шляху до суверенності.

Прикладом є державницька традиція, започаткована Актом 30 червня 1941 року. Проголошення Акту 30 червня стало початком війни на два фронти  проти двох найбільших військових потуг світу, війни, у яку більшість не вірили. Вона стала дороговказом для цілого світу, зокрема поневолених народів СРСР у вигляді АБН: 

“Стояти незмінно за свої правди, воювати незмінно за найвищі ідеали, які собі людина, які собі нація поставила.”

Ярослав Стецько неодноразово наголошує, що саме Україна є вістрям, рушієм у справі визволення всіх поневолених народів російської імперії. І саме на Україну покладена історична місія знищення "тюрми народів".

Третій дороговказ - це розвал російської імперії, як єдина умова існування незалежної України.

Прикладом є створення 1943 року Антибільшовицького блоку народів (АБН), спільного фронту всіх поневолених націй.

Стецько підкреслює, що заклик до розвалу російської імперії на самостійні національні держави є новим явищем в історії.

“...Велика російська імперія ніколи не може здати Україну без зброї. Ніколи не може статися так, щоб Москва, як сподіваються деякі з нищих опортуністичних кіл...шляхом лібералізації... шляхом демократизації російської імперії дозволила на повільне відновлення української держави й держав інших поневолених народів.”

Ярослав Стецько стверджує, що це протистояння є екзистенційним. Залишиться один: або - або.

“...Бо з відновлення української держави валиться ціла російська імперія”.

“Щойно тоді може визволитися, як з російської імперії не останеться камінь на камені.”

Четвертий дороговказ - опертя на власні сили. 

Саме це є причиною стійкості. Прикладом знову є УПА - армія, що без зовнішньої підтримки, військових академій, а тільки на підтримці місцевого населення змогла вести боротьбу два десятиліття. Зараз партизанську тактику УПА вивчають в іноземних військових академіях, а боротьба УПА є найдовшою з усіх підпільних армій.

П’ятий дороговказ - безкомпромісна боротьба. 

У народів, що борються за своє існування немає колишніх комбатантів. А всі, хто носив зброю - назавжди залишаються воїнами. 

“...Нема іншого шляху до самостійности, як тільки збройна боротьба, як розвал російської імперії збройною силою...Єдино зброя розсудить нас з москалями.”

“Найважливішими для поневоленої нації є плекання культу зброї, а друге - культу влади.”

"Міряйте свої сили не реальним, але бажаним! Великого бажайте!"

-  так Ярослав Стецько прожив своє довге, віддане Україні життя і таку настанову залишив своїм наступникам.

Ці переконання допомогли Стецьку, сину сільського священика, бути дієвим патріотом від гімназійних років у Тернополі, де він швидко став лідером та ідейником місцевого підпільного руху, аж до глибокої старості у 1986 році. За своє життя Стецько отримав ім'я "маклер без держави", представляючи поневолену Україну як її прем'єр-міністр на зустрічах з лідерами різних світових держав.

 

"Для людини, яка вірить у щось вище, в Бога і свою Батьківщину, немає страху перед стражданнями та жертвами в боротьбі за Правду... Своїх засад треба боронити безкомпромісно, у свідомості, що наша мета є не мир за всяку ціну, а тріумф Правди і справедливості. Не збереження миру, якого немає, а перемога ідеї волі і гідності людської та національної мусять стати метою вільного світу..."

Бунт проти матеріалізму, 1959