Абсурдні жертви чи вічні герої?
ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Павло Тичина
Сьогодні, 29 січня - в День пам'яті Героїв Крут, поговоримо про відвагу українських воїнів, які зробили значний внесок в історію нашої держави.
То хто ж такі Герої Крут? Чому їх називають “абсурдними жертвами”? Що це за бій сторічної давності? І чому ми можемо проводити парарелі із Революцією Гідності та звільненням Донецького аеропорту, а саме з кіборгами?
1918 рік. Українська Народна Республіка проголосила Незалежність. Армія Муравйова рушила на Київ.
«Камня на камне не оставлю от Киева. Жителей не жалеть. Всех перестреляем и перережем».
М. Муравйов
-командир загонів Червоної гвардії
Уряд УНР звернувся до Європи по військову допомогу. Єдності не було ні у владі, ні у народі. Армія не справилась б із поставленим завданням: в той час Січові Стрільці під командуванням Євгена Коновальця придушували повстання більшовиків в Києві, інша частина армії вела бої з більшовикам під Одесю. Захищати Київ 29 січня біля залізничної станції Крути пішли курсанти військової школи і частково регулярна армія - вони стали в бій на захист Української Народної Республіки супроти 6-тисячного підрозділу російської Червоної гвардії.
Вороги мали перевагу в живій силі, і хлопці розуміли, що боротьба буде складною. По цій причині іноді помилково вважають, що Герої Крут - це “абсурдні жертви”, які померли, знаючи, що не переможуть.
Цей міф легко спростувати. У бою під Крутами оборонці української державності зупинили стрімкий наступ Червоної гвардії на Київ. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який визнав Українську державу незалежною. І Росія була змушена вести переговори з Україною як з рівноправною державою. Це дало можливість потім поставити першочергові питання про кордони.
Отже, цей бій відіграв важливу роль у формуванні самостійної країни.
Проведімо паралелі з Революцією Гідності.
Героїв Небесної Сотні та Героїв Крут єднає одне: Україна – понад усе!
На Майдан 2013 року першочергово вийшла молодь - небайдужі студенти, які знали, де хочуть жити, якою мовою говорити і чиї пісні співати. Хлопці у 1918 залишили повсякденне життя з тією ж метою - щоб ніхто і ніколи не диктував свої правила на українській землі.
Кіборги - захисники Донецького аеропорту, саме кіборгами їх обізвали окупанти, намагаючись зобразити їх наче машин, який не бере ні вогонь, ні град. Це добровольці, для яких на першому місці в 2014 році була Україна, а не власні абміції. Тому вони непереможно стояли і за ними закріпився вираз: вони витримали - не вистояв бетон.
Герої Крут - це відважні хлопці, які віддали життя за волю України так само, як Герої Небесної Сотні та Кіборги, як усі, хто колись вийшов на поле бою заради свободи та перемоги, задля майбутнього і через минуле. Вони ставили загальнонаціональні інтереси вище власних та, не шкодуючи свого життя, боролися, аби Україна була вільною, соборною та незалежною державою.
Чи взагалі варто було так жертвувати?
Однозначно, так. Бо кожна боротьба перетворює народ у націю, яка прагне творити Українську Самостійну Соборну Державу.
То кому ми повинні дякувати?
Звичайно, молодим хлопцям, які стали рушійною силою у боротьбі за Україну під Крутами 1918. Вони не піддались на сльози рідних і не сумнівались в ідеї, за яку гинули, а стали на захист національних інтересів українського народу.
Один із крутянців, учень української гімназії, галичанин Григорій Піпський, перед стратою почав співати «Ще не вмерла Україна». Міць перебрали учасники Майдану у 2013, воїни російсько-україської війни, що співають той же гімн, мають ту ж мету і боротимуться доти, допоки ворог не буде переможений.
Навіть через сотню років українці боронять нашу державу з таким же запалом і силою, як це було тоді, біля залізничної станції. Бо жага до перемоги України буде вічною, і героїв ми вшановуватимемо завжди. Вони стали символом непохитності, патріотизму та нескінченної любові до Батьківщини.
Як казав Василь Стус:
“ І зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти аби жить.”
