“Націю може врятувати лише народження нової психології переможців, а не вічний стогін скривджених рабів та сльози”.

30 березня 1973 року не стало Дмитра Донцова.

Народився ідеолог 29 серпня 1883 року у місті Мелітополі (тоді Російська імперія). Попри тривалу окупацію та жорстоку імперську пропаганду, Дмитро Донцов завжди залишався українцем. Автор багатьох відомих націоналістичних праць ніколи не жив для того, щоб комусь сподобатися, й у цьому була його сила та велич.

Можна чітко окреслити три ідеологічні етапи в його біографії:

Перший — соціал-демократичний. На цьому етапі він вивчав і популяризував Маркса та Енгельса, — а представників поміркованого та ліберального українства вважав “буржуазними націоналістами”.

Розуміючи, що соціалізм нехтує духовною окремістю кожного народу в його житті, починається другий етап — націоналістичний. Саме в цей період Донцов найбільше займався публіцистичною діяльністю, висвітлюючи у своїх творах важливість здобуття Україною незалежності, а також самого поняття націоналізму як незламну волю до буття та самореалізації.

Третій етап умовно називається “містичним”. Саме в цей час він почав приділяти найбільше уваги духовному розвитку.  

На початку Першої світової війни публіцист став ініціатором та очільником Союзу Визволення України (СВУ). Головною метою організації було проголошення самостійності та соборності України, також антиросійська пропаганда.

Дмитро Донцов зробив революцію у двох сферах: в політичному мисленні — воскресив дух повстання та вважав основною ідеологічною цінністю ірраціоналізм людської поведінки, а також у культурі — з його праць ми черпаємо силу до сьогодні.

Наголошуючи на ментальних змінах українців, політичний діяч зрозумів, що потрібно вишколювати нове покоління. У 1926 році з’являється основоположна праця “Націоналізм” Дмитра Донцова, в якій він вводить поняття “українська національна ідеологія”, а також “український національний інтерес”. 

Дмитро Донцов залишив нам безліч ідеологічних творів, які вражають своєю актуальність та сучасністю:

• “Націоналізм”
• “Хаос сучасности і молоді”
• “Маса і провід”
• “Дух нашої давнини”
• “Заповіт Шевченка”

Дмитро Донцов про націоналізм та Україну:        

“В стремлінні нації до розросту грає роль не її чисельна сила в цей момент, ні географічне положення, лиш той суб’єктний момент, що зветься волею до розросту”.                

“Що таке віра? Віра — це певність в наступленні того, чого нема, і що існує невидимо, лише в нашім гарячім бажанні, в нашій увазі, в мрії, або, як кажуть бездушні скептики в нашій “фантазії”. Віра — це певність, що коли ви схочете, пристрасно схочете щось, то це “щось” ота наша нинішня мрія про те стає твердою реальністю завтрашнього дня”. 

“Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків, — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила. І навіть не можна буде це назвати несправедливістю, бо за цей брак войовничого духа «праведно Господь великий» убирає в кайдани”.

“Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: “об’єднання, об’єднання, об’єднання”; відповідайте їм, що об’єднання це велика річ! Але що й Шевченко радив об’єднуватися лише людям спільного духу”.

“Кожна нація має свій власний закон, свою правду і повинна лише їм коритися”.

 

“Дмитра Донцова можна або любити, або ненавидіти, третього не дано”, — Ігор Загребельний.