Він багатьох лякав своєю екстремальністю. ­Євген ­Чикаленко згадував ситуацію, коли письменник Володимир Короленко — українець, що писав російською, — при зустрічі з Миколою Міхновським простягнув йому руку для привітання.

Той заклав руки за спину і сказав: "Я зрадникам мого народу руки не подаю!"

Відтоді Короленко оминав українців, боячись напоротися на другого Міхновського.

 

В Українській народній партії Міхновського було бойове авантюрне крило: у 1904-му році вони спробували висадити в повітря пам'ятник Пушкіну в Харкові. Пояснили, що доки на українській землі немає пам'ятника Шевченкові — "не сміє стояти пам'ятник Пушкінові". 

Микола Міхновський кілька разів намагався втрутитися в українську історію. Можливо, якби лідери Центральної Ради влітку 1917 року послухали Миколу Міхновського й зібрали регулярну армію, Україна відстояла б незалежність, як це тоді зробили Фінляндія та Польща.

"Зовнішність у Міхновського була дуже красива, — згадував син його давнього соратника Володимира ­Шемета. — Він був високий, десь 2 метри зростом, широкий у плечах, відкрите лице, приємна посмішка, великі вуса. З дітьми був завжди дуже веселий, багато розповідав нам цікавого. Він приїхав до нас і жив кілька місяців у нашому будинку. За цей час був заарештований, потім його відпустили, а незабаром його не стало. Це трапилося 3 травня 1924 року. У цей день Миколу Міхновського знайшли повішеним на яблуні у кінці нашого саду".

Він залишив записку: "Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола".

Сергій Єфремов 5 травня 1924 року записав у щоденнику, що Міхновський вирішив краще сам умерти, ніж під вічним обухом жити. А через кілька днів: "Можливо, його обплутали під час арешту і вимагали чогось такого, чого він не міг знести".

Товариш Міхновського по клубу ім. Полуботка, хорунжий Юрій Павелко згадував: "Сумно тягся невеликий похоронний похід від Олександрівської лікарні… Тяжко було до болю серця, що Миколу Міхновського ховає незначна кількість близьких йому людей. На похоронах було всього 11–12 осіб. Поховали Міхновського на старому Байковому цвинтарі, праворуч, у самому куті, де стояло п'ять-шість могилок самогубці. Місце було просторе, Київ звідти видно було, як на долоні". 

Микола Міхновський висунув ідею самостійності України, коли більшість українських діячів далі автономії не заглядали. 

На карті світу початку XX століття було чотири основні кольори, якими позначали великі імперії: Російську, Британську, Французьку, Австро-Угорську. Міхновський збагнув, що боротьба відбуватиметься між націями, які панують і не панують, а не між класами. Відчував, що скоро вибухне війна, а імперії роздробляться. Світ може змінитися, тому треба скористатися моментом. Він написав про це у брошурі для Радикальної партії "Самостійна Україна". Проте її відклали: мовляв, не на часі.

Опоненти-сучасники, які в більшості були соціалістами, називали Міхновського авантюристом. Проте 1914 року розпочалася Перша світова, а країни, що постали після неї, існують до сьогодні. 

Чому Міхновському так важко було порозумітися із сучасниками? 

Для того часу (кінця XIX — початку XX століття) ідея самостійності була фантастичною. Український політикум слабко розвинений, інтелігенція — нечисленна. Навіть відомі українофіли вважали себе представниками російської культури й рідко наважувалися на радикальні кроки. Свого часу Кирило-Мефодіївське товариство висловило ідею слов'янської федерації з Україною в центрі. Учасників організації розігнали й переслідували. Тому їхні наступники, старогромадівці, які мали становище в суспільстві, — обіймали посади чиновників, лікарів, були поміщиками — не хотіли наражати себе на небезпеку. Вони хотіли бути українофілами, й одночасно не переходити межу, яку визначила російська влада. Мати самодостатню автономію, але не брати на себе обов'язки державотворення. Міхновський не говорив про негайне втілення свого проекту. Не було таких можливостей, інтелігенції, національної ідеї. Але незалежність треба ставити за мету на перспективу. Федерація може бути перехідним етапом, але не метою. Бо вважав, що федерація у складі Росії не вирішить українського питання. Це може зробити тільки своя держава зі своєю елітою.

Якщо нема власної еліти, то керуватиме чужа й на свою користь. 

Друзів Микола Міхновський обирав лише серед тих, хто поділяв його політичні погляди. Листувався з Іваном Франком. Знався з Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською. Брати Володимир та Сергій Шемети були його земляками й найближчими друзями. З Євгеном Коновальцем і Дмитром Донцовим лише перетинався, близьких стосунків не було. 

Чи вписується самогубство Міхновського на його вдачу? Микола — емоційна особистість. Йому приписували багато зайвих речей, особливо — неврівноважений характер. Микола Міхновський був успішним юристом, добре заробляв. Неврастенік навряд чи зміг би збудувати кар'єру в такій справі. Опоненти не любили його за принциповість і категоричність у поглядах, яким був вірний до кінця.

Питання щодо смерті Миколи Міхновського досі не зрозуміле. Чи було це самогубство, чи його інсценізація "череззвичайною комісією", попередницею КГБ, що є більш ймовірним. Оскільки саме навколо особи й життя основоположника Українського Націоналізму російська пропаганда малювала багато міфів та розмивала факти. Метою такої діяльності було навіювання думки про хаотичність, неясність, незрозумілість та шкоду націоналізму.

Історична довідка:

1873, 31 березня Микола Міхновський народився в селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині — Згурівський район на Київщині. Батько — священник з давнього козацького роду. Старший брат Гаврило — адвокат у Прилуках, мав на дверях табличку українською мовою, ще коли діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ. Брат Юрій згодом став архієпископом Чернігівським, настоятелем Софійського собору в Києві. Розстріляний 1937 року. 1890 — закінчує у Прилуках чоловічу гімназію. В атестаті переважно четвірки, з математики, фізики та логіки — трійки, "прилежание удовлетворительное, любознательность достаточная". Вступає на юридичний факультет Київського університету. 1891 — студенти Іван Липа, Микола та Юрій Міхновські, Микола Вороний, Борис Грінченко, Володимир Самійленко засновують "Братство тарасівців". Декларують: "Ми, як діти України, єсьмо націоналами та, передусім, дбаємо про те, щоб дати своєму народові волю національну".

1900, лютий — з ідеології "Братства тарасівців" постає Революційна українська партія під проводом Миколи Міхновського. Він уже був адвокатом у Харкові, де мав власну контору. Тоді ж видає працю "Самостійна Україна", в якій проголошує ідею "єдиної, нероздільної, вільної самостійної України від Карпатів аж по Кавказ". 1902-го, коли в РУП з'являються модні соціалістичні тенденції, Міхновський виходить із неї й засновує Українську народну партію.

Наступного року пише "Десять заповідей УНП".

Деякі з них:

"Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів!",

"Усюди й завсіди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів",

"Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів",

"Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України",

"Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами".

Батько заборонив був молодому Міхновському взяти за дружину єврейку, і він лишився самотній.

 

1917 — стає членом Центральної Ради. Входить до Українського генерального військового комітету, що його очолював Симон Петлюра. Після заколоту полуботківців відправлений на Румунський фронт. Вважав, що цього добився Петлюра, побоюючись конкуренції.

1918-го разом із В'ячеславом Липинським засновує Українську хліборобсько-демократичну партію.

1920-го виїжджає на Кубань. У станиці Полтавській працює учителем і кооператором.

1924 — повертається до Києва, заарештований ДПУ. За кілька днів випущений. 3 травня знайдений повішеним у садку свого приятеля Володимира Шемета на Жилянській, 76.

 

Микола Міхновський — ідеолог Українського Націоналізму, громадський діяч, відповідальний українець, людина принципова і категорична у своїх принципах. Державотворець, з-під чийого пера виростають цілі покоління націоналістів, відданих меті, проголошеній Миколою Міхновським:

«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі»