Процес переосмислення спадщини комуністичного режиму та вилучення елементів комуністичної ідеології з публічного простору України розпочався задовго до Революції Гідності, однак набув системності після ухвалення 9 квітня 2015 р. Закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки». Україна нарешті зробила те, що іншими посткомуністичними країнами Східної Європи було зроблено ще понад двадцятиліття тому.

Цей закон входив до так званого «декомунізаційного пакета». Відповідні законопроекти ініціював Український інститут національної пам’яті. Всі закони «декомунізаційного пакета» були ухвалені одночасно і підписані Президентом України 15 травня 2015 р. Вони набули чинності наступного дня після публікації — 21 травня того ж року. Втілення їх у життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з радянським минулим, а карта країни буде позбавлена тоталітарних назв.

Усунення з публічного простору символіки комуністичного тоталітарного режиму передбачає: перейменування вулиць та населених пунктів, демонтаж пам'ятників, деконструкція багатьох міфів та стереотипів, які є у свідомості українського народу і відкриття архівів КДБ, які є одним з найважливіших джерел історії України. Вся ця сукупність аспектів декомунізації є важливою для того, аби українці почали формувати власні погляди на своє минуле, яке ми й називаємо національною пам'яттю. В цьому полягає прямий та безпосередній зв'язок між процесами декомунізації та формування національної пам'яті. 

Зміни в календарі. “Декомунізаційний пакет” дозволив запровадити 14 жовтня як День захисника. До того таким днем було 23 лютого, і, очевидно, що це — постійна апеляція і тяглість до радянського минулого. Схожа ситуація із відзначенням перемоги в ІІ Світовій війні, яким передбачено запровадження нового формату вшанування, що відділяє від комуністичних практик: 8 травня — День пам'яті та примирення та, відповідно, 9 травня — День перемоги над нацизмом в ІІ Світовій війні. 

Відкриття архівів комуністичних спецслужб. Галузевий державний архів СБУ — це понад 224 тис. справ репресованих з 1917 до 1991 року. Україна приєдналася до всіх центральноєвропейських країн, які на законодавчому рівні регламентували відкритість архівів комуністичних спецслужб. І станом на сьогодні, Україна є світовим лідером з відкритості та ліберального підходу до документів спецслужб Радянського Союзу. Цей пошук інформації про репресованих родичів стає поштовхом до того, щоб люди почали займатися історією своєї громади, сіл та містечок.

 Декомунізація публічного простору. За п'ять років перейменовано 989 населених пунктів, з них понад тридцять — міста. 300 населених пунктів — це повернення історичних назв. Маємо гарний приклад міста, яке з 11 ст. називалося Олешки, в 1927 році перейменоване на Цюрупинськ (названо на честь одного з організаторів продзагонів та винищення українського населення на півдні та сході України — Олександра Цюрупи), а вже у 2015 році йому повернули історичну назву. Загалом змінили понад 52 тис. назв вулиць, площ, скверів, проспектів.

Станом на момент набуття незалежності, на території України було понад 5,5 тис. пам’ятників лише Леніну. Більше було тільки у Росії, але якщо взяти до уваги площу та густоту населення, то Україна була найбільш «ленінозаселеною» країною світу.

Є багато символів у складних архітектурних конструкціях, наприклад, в мікрорайоні «Сонячний» у Тернополі (якщо подивитися з висоти пташиного польоту, то можна було побачити надпис з будинків — СССР) чи серп і молот на щиті монументу «Батьківщина-Мати». 

В Україні, так чи інакше, є певна кількість людей, які досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхній світогляд формувався в умовах радянської пропаганди. Очевидно, що є політики, які раді скористатися цим, є й такі люди, які, відповідно, позиціонують себе як захисники свого минулого. З впевненістю можна сказати, що таких людей меншість, і вони недостатньо активні для того, аби становити загрозу реваншу в питаннях декомунізації.

Проте, у Харкові 19 червня 2019 року розпочалася “битва” за голови людей. Так, Харківська міська рада повернула проспекту Григоренка декомунізовану назву "пр. Маршала Жукова". Низка громадян і представників політичних партій звернулися до суду з вимогою визнати рішення міськради протиправним. Потім було кілька судів, і, врешті-решт, 26 лютого цього року Харківська міська рада 52 голосами із 43 потрібних, повернула проспекту стару назву — Жукова.

Толеруванням радянської символіки, Україна, до останнього часу, легітимізовувала комуністичний режим, а разом із ним — його масові злочини. Радянські символи — це ще і пропаганда радянського способу мислення.

Чим більше буде комуністичних назв в Україні, тим довше будемо затягнуті у протистояння з РФ, яка фактично проголосила себе правонаступницею СРСР. Тому декомунізація — це очищення України від символіки та ідеології держави, з якою ми знаходимося в стані війни.