8 березня: чи є що святкувати?
"8 березня" — повсюди продають квіти, жінки з нетерпінням очікують на привітання та подарунки ...Проте щось в сучасній Україні не так вже із цим святом. Все більше жінок просять не вітати їх у цей день, а Український Інститут національної пам`яті і зовсім рекомендує виключити це свято із переліку державних.
Здавалося б, що тут поганого? І справді, пересічному українцю, який ніколи не поринав в історію цього свята, а володіє лише фразою «Та це ж міжнародний жіночий день», така дискримінація 8 березня може здатися несправедливою, ба навіть обурливою.
Давайте я вам трохи наведу фактів із цього дня в історії, та сподіваюся, що в кінцевому результаті ми зможемо дійти до спільних висновків. Що нам про це свято може розповісти українська Вікіпедія, яка переважно є першим джерелом здобуття інформації в інтернеті. Міжнаро́дний жіно́чий де́нь (англ. International Women's Day) — щорічне свято, що відзначається 8 березня. Започатковане як пролетарське феміністське свято Міжнаро́дний де́нь жіно́к-робітни́ць. Починалось як соціалістичне політичне свято. Є спільним для культур переважно країн колишнього «радянського блоку».
Отож, незважаючи на те, що воно має статут міжнародного, і тут заперечити важко, адже ООН визнало такий його статус ще в 1977 році. Проте, варто зазначити, що це було за радянської ініціативи, що нас, українців, вже має змусити задуматися над доцільністю святкування цього дня. Адже, хто, як не ми, добре знаємо про корисливу мету провадження радянських свят. Вважається, що ідею свята подала німецька соціал-демократка Клара Цеткін, яка вимагала рівності жінок у політичних, економічних та соціальних правах. Незваючи на це, в сучасній Німеччині 8 березня не має великої популярності, як і в інших країнах Європи.
Якщо повернутися до першоджерела свята, то існує певна дискусія.
Перша і офіційна версія (в радянському союзі, іншої версії просто не допускалося) — День солідарності трудящих жінок.
Вперше в історії 8 березня виходить на арену у 1857 році в Нью-Йорку, тоді жінки, які працювали на текстильних фабриках, протестували проти поганих умов праці та низьких зарплат, скорочення робочого дня і виборче право. У 1910 році на форумі жінок в Копенгагені вищезгадана Цеткін закликала світ заснувати Міжнародний жіночий день 8 березня. Вона мала на увазі, що в цей день жінки будуть влаштовувати мітинги і демонстрації, і тим самим звертати увагу громадськості на свої проблеми. В 1920 році, під час війни Польщі і Радянської Росії, Цеткін заявила з трибуни Рейхстагу таке:
«Жоден вагон зі зброєю для польських військ, з верстатами для військових заводів, побудованих в Польщі капіталістами Антанти, не повинен перетнути кордон Німеччини». Для цього Цеткін закликала мобілізуватися всім "свідомим пролетарським жінкам", які повинні пропонувати свою любов будь-якому "свідомому" робітникові, що відмовляється брати участь у виконанні військових замовлень.
8 березня 1917 року відбулась жіноча демонстрація в Петрограді. У той час як два мільйони солдатів загинули під час війни, жінки вийшли з вимогами "хліба і миру". Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським – на початку російської революції.
Чотири дні потому цар зрікся престолу і тимчасовий уряд надав право голосу жінкам. 8 березня стало офіційним святом в СРСР в 1921 році.
Друга версія не така доблесна та героїчна, мабуть, найскандальніша і найбільш неприйнятна для тих, хто так обожнює отримувати квіти і привітання в цей день.
В 1857 ріці в Нью-Йорку дійсно був протест, на який вийшли лише жінки, проте це не були звичайні робітниці, а повії. Вони вимагали виплатити зарплату матросам, які мовляв заборгували їм за послуги. А 8 березня 1894 року в Парижі представниці тієї ж самої професії влаштували демонстрації і бажали визнати їхні права нарівні з тими працівницями сфери послуг, які шиють одяг чи печуть хліб, і заснувати спеціальні профспілки.
Схожі акції відбулися в 1895 році в Чикаго, а в 1896 – в Нью-Йорку. Ці протести й стали передумовою пам’ятного з’їзду суфражисток (від англійського слова suffrage – "виборче право") в 1910 році, де і було вирішено оголосити 8 березня день жіночим і міжнародним, як це запропонувала Цеткін.
Також в 1910 році Цеткін разом із своєю подругою Розою Люксембург вивела повій на вулиці німецьких міст, мовляв, щоб припинити безчинства поліції. А вже в радянському трактування повій змінили на трудящих жінок.
За ще однією версією, Цеткін була єврейкою і 8 березня пов’язала із юдейським святом Пурим, на честь Естер, коханої перського царя Ксеркса, яка врятувала єврейський народ від винищення. Так-так, це трактування виглядає дуже легендарним і малоймовірним, але хіба не таким ж самим, як і вигадані протести робітниць.
А взагалі, кожного року з`являється десятки нових версій, які можна або сприймати, або ж легко спростувати. Проте ці версії є дрібними і непідкріпленими якимось фактами.
Якщо повернути до того трактування, через яке ми кожного року повертаємось до цієї дискусії, то це була звичайна радянська пропагандивна кампанія соціал-демократів. В ХХ столітті було достатньо для привернення уваги до проблем жінок просто пройтися із соціалістичними гаслами, навіть не показуючи оголені груди.
Отож, радянській владі було вигідно впроваджувати свято не для того, щоб шанувати жінок, а лише, щоб лишній раз нагадати про «історію» дня і пропаганду соціалістичних ідей в народі.
Цілком логічно було б нам, українцям, відмовитись від 8 березня з переконань, що воно має тяжіння до радянських часів, коли всім насаджували думку про «єдиний радянський народ» і тд.
8 березня — один із тих радянських баластів, якого Україні так важко позбутися, що вільно продовжувати власний шлях. І тут багато чого вирішує проблема поколінь. Очевидно, що молодь, яка не виросла під покровом радянської пропаганди, на щастя, перестає розуміти потрібність і суть цього свята, та з легкістю готова відмовитись від нього. Нам, молоді, дуже важливо в такий час розуміти, що такі, навіть здавалося б дрібниці, показують, що ми і далі йдемо в ногу з Росією - країною, яка прагнула і прагне нас поневолити.
Завдяки цьому, країна-агресор може і далі говорити, що ми «братні народи», що «ніякої відмінності у нашій культурі немає», що на сході України «громадянська війна» і тд. Російській пропаганді немає меж, і кожна отака, як було сказано, здавалося б дрібниця, це хороше підґрунтя для її розвитку.
"Що стосується 8 березня, то я думаю, що українське суспільство готове відмовитися від традиції його святкування. Зокрема, тому, що все більше українців розуміє, що ми не можемо жити в одному ритмі з державою-агресором. Ця синхронність у святкуванні якихось дат з країною, яка намагається знищити нашу державу, є тим, що нас послаблює", – вважає Володимир В'ятрович, директор Українського інституту національної пам`яті.
Зрештою, у нас є чудове свято — День Матері. Це не заміна чомусь, а повноцінне, особистісне і абсолютно рідне тепло родинного затишку. Символ берегині сімейного вогнища, жіночності і материнства. Ось таке свято потрібно вшановувати і вітати найдорожчих жінок. І якщо ви скажете, що вітати свою дівчину із цим днем не є доцільним, бо вона ще не ж матір’ю, то не варто зводити увагу до жінок на один день, а поважати і любити завжди.
Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Молодіжний Націоналістичний Конгрес" та зазначення автора. "Молодіжний Націоналістичний Конгрес" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.
