Бій за гору Маківку: Вогонь запеклих не пече
“…Наші хлопці добре б’ються,
Йдуть до бою, ще й сміються…”
(народна пісня)
Двадцяте століття нам запам’яталось насамперед першими масштабними війнами. Саме ті перші аморальні військові дії, коли кількість жертв серед мирного населення дорівнювала кількості жертв серед військових. Але серед цього суцільного безладу, мене, як історика, приваблює постать військових легіону УСС (Українських Січових Стрільців).
Подумати тільки, до Першої світової війни українці востаннє відкрито розривали зв’язок з Москвою тільки за часів Мазепи на початку 18 століття. Проходить трохи понад 200 років і от знову цей народ, таке враження, що скидає лахміття останніх століть і знову воює проти того ж самого ворога.
Але знову ж таки, хто, як не вони? Усусуси, як вони самі себе називали, були вихованцями спортивних українських товариств початку ХХ століття. “Пожарно-спортивні товариства” регулярно робили виїзди на природу, дітей навчали основ виживання, пізніше — вчили стріляти. Доки вони росли, вперше у 1895 році від Юліана Бачинського пролунали слова про необхідність створення саме незалежної країни.
В ті часи війна була більш-менш єдиним реальним шансом боротись за незалежність. Тому, звичайно, УСС повинні були створитися. Звичайно, туди мусили входити саме ось такі молоді хлопці та дівчата. І, звичайно, вони воювали разом з Австро-Угорщиною та Німецькою Імперією (ну не росіян же називати своїми бойовими побратимами).
І якщо говорити про УСС, то один з їх найяскравіших боїв, звичайно, був за гору Маківку у квітні 1915 року. Його можна охарактеризувати як абсолютно переможний для українців у стратегічному плані. І щоб не плутати важкими схемами і назвами полків, спробуємо уявити наступну картину.
Отже, у нас є гора Маківка. В ній є три вершини. Припустимо, якщо їх захопить російська армія, вона зможе контролювати залізницю Львів-Мукачеве та село Козьова. Крім цього, відкривається дорога на Закарпаття, що дає можливість розкрити ще один фронт проти суперника. Логічно, що російська армія за будь-яку ціну хотіла заволодіти цими вершинами. Австро-угорська армія, разом з підкріпленням УСС, зайняла оборонні позиції.
Основні бої відбувались з 29 квітня по 4 травня. За цей час російська армія з перемінним успіхом починала три штурми. Перші два були успішно відбиті, третій закінчився перемогою росіян, і гора все ж таки була взята.
Але це та перемога, яку звикли називати Пірровою. Захоплення гори відбулося невчасно, через майже 10 днів від запланованого фіналу. На ці бої були кинуті всі резерви, російські війська зазнали непередбачуваних важких втрат (близько 3000 душ). Виконання всіх запланованих завдань, пов’язаних з використанням цих вершин, стали неможливими.
Найкраще характеризує факт поразки Російської Імперії те, що гора, яка дісталася царській армії ціною величезних втрат (бл. 3 тис. поранених та вбитих бійців), була залишена без єдиного пострілу через 9 днів. Момент було втрачено.
Бій під Маківкою став першим успіхом легіону Українських Січових Стрільців. З досягненнями їх вітала Загальна Українська Рада та Українська Боєва Управа. Серед слів привітань були наступні рядки:
‘‘…Ви заслужили собі на правдивий подив і щиру вдячність сучасних і грядущих поколінь… Ви доказали, що довголітня неволя не знизила українського народу до ряду покірних рабів, бо він видав Вас борців за волю’’.
Ці слова були справді пророчими. Бій не дав про себе забути, і з того часу гора Маківка стала місцем паломництва для людей, які обрали за свою ідеологію український націоналізм. Часто тут можна зустріти й людей, які тільки-тільки починають вивчати історію, пробиратись через мереживо російської пропаганди та політики меншовартості. З часу здобуття Незалежності в цьому історичному місці проводяться табори й мандрівки.
Бути готовим до викликів сьогодення і постійно вести боротьбу — складно. Цей рік і найближче десятиліття обіцяють бути не менш випробувальними. Час підпілля пройшов, але триває війна. Окрім захисників на фронті, державі необхідні спеціалісти своєї справи, бізнесмени, свідомі журналісти, кваліфіковані лікарі, удосконалення медичної та освітньої систем. Україні необхідне відповідальне та рішуче покоління патріотів, що діятимуть на основі українських цінностей.
Вишкільний табір “Стежина Нескорених” ставить собі за мету виховання гідних кадрів для боротьби та державотворення. Особливістю “Стежини” у 2019 році був вимарш з метою дістатися до гори Маківка, при цьому, виконуючи завдання: допомогти місцевим по господарству чи знайти визначні місця і пам’ятники проміжних сіл. Учасники провели ніч біля місця бойової слави на Маківці, співали патріотичні повстанські пісні.
“Стежина Нескорених” запрошує відповідальну і свідому молодь до участі в таборі цього року. Він пройде протягом 20-26 липня в Сколівських Бескидах. Пів сотні молодих людей матимуть змогу випробувати себе, здобути знання і навички на тему державотворення та ознайомитися із життям нескорених героїв України.
Програма табору робить акцент на сім блоків вишколу, кожен з яких гармонійно поєднується з іншим під час різних елементів програми. До прикладу, регбі та вимарш є складовою комунікаційного, фізичного та ідеологічного вишколу. Інтелектуальний вишкіл наповнюють гутірки на тему історії, а саме — історії націоналістичного руху, а також дискусії щодо державотворчих питань та політики.
Гасло “ВОГОНЬ ЗАПЕКЛИХ НЕ ПЕЧЕ!” стосується не вечірніх ватр та складності проходження етапів табору. Слід розуміти, що українців чекає великий пласт роботи попереду і справжні націоналісти мають бути ВСЕ ГОТОВІ, при цьому ж виховуючи завзяте цілеспрямоване молоде покоління українців.
Детальніше про табір
