30 липня 1863 року, міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказав припинити друк освітньої, духовної та наукової літератури українською мовою. "Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может", - зазначалося в документі.

Дію Валуєвського циркуляру було розширено так званим Емським указом імператора Олександра ІІ (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою.

Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною і окремою від російської.

Пройшло понад 155 років після ухвали Валуєвського циркуляру і 28 років незалежності, коли Україна спромоглася ухвалити закон про функціонування мови. Але ще не встиг висохнути підпис Президента України під Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», як депутати від парламентської фракції «Слуга народу» хочуть зробити «інвентаризацію» закону.

Відтак, 10 грудня Бужанський повідомив, що вніс до парламенту законопроект про визнання закону про функціонування української мови як державної таким, що втратив чинність. При цьому доцільність скасування мовного закону Бужанський обґрунтовує рекомендаціями Венеціанської комісії. Він упевнений, що скасування закону про українську мову «відкриє можливість для написання справді вартого документа», а також для "широкої дискусії на цю тему між жителями Сходу і Заходу України, націоналістами, раціоналістами, діячами культури, представниками медіа".

Голова ВРУ Разумков теж вважає, що закон про мову потрібно міняти: «Там є позиції, які будуть сприйматися позитивно, а є ті, які будуть сприйматися негативно. І будь-який політик, особливо в умовах війни і непростої ситуації в державі, повинен думати не про те, як позитивно чи негативно будуть сприйняті його слова щодо мови, а розуміти – об’єднає це українське суспільство чи ні».

Слід розуміти, що перегляд «мовного питання» – інструмент поділу суспільства. Те саме стосується і питання переоцінки здобутків Революції Гідності. Тому українському суспільству необхідно займати конкретну і дуже чітку національну позицію щодо цих тем. Зараз провладна більшість в парламенті, намагаючись повернути собі частину проросійського електорату, який активно іде в сторону ОПЗЖ, буде активно розгортати цю дискусію.

16-17 липня ми вийшли на центральні площі країни і під Парламент в Києві і змогли захисти українську мову - не дозволили підіймати питання знищення нашої ідентичності в стінах ВРУ.

Державність української мови є основою формування сучасної української політичної нації, важливим чинником консолідації українського суспільства, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу й державної єдності України.

Не будь інструментом у вмілих руках ворога, спілкуйся, думай і живи українською мовою!