Українські жінки-зв'язкові
Українську незалежну державу виборювали патріоти століттями, вона щедро скроплена кров’ю наших прабатьків. На жаль, громадськість недостатньо поінформована про внесок та досягнення українських жінок у реалізацію цієї великої мети.
На прикладі залучених жінок до медичної опіки ОУН-УПА ми можемо дослідити «мирні» ролі жінки на війні (професії лікаря, медсестри), «напівмирні» — на прикладі друкарок та зв’язкових. Жінки виконували обов’язки фармацевтів, лікарів-хірургів, без наркозу робили повстанцям складні операції, при нападах противника на шпиталі захищали поранених зі зброєю в руках, заготовляли харчі, самі робили ліки і перев’язочний матеріал. Жінки-друкарки при поганому освітленні, у криївках, позбавлених усяких вигод, щоденно друкували та передруковували сотні листівок і брошур. А коли їх виявляв противник — стрілялися або підривалися гранатами.
Зв’язкові, щоб виконати завдання, долали пішки величезні відстані, передавали з рук у руки секретну інформацію і пошту, супроводжували обози з провіантом. Фактично, вище перераховані допоміжні функції жінок були одними з головних і найбільш цінних. Їх чоловіки порівнювали з «кровоносною системою», «повітрям». Крім того, саме жіноче товариство давало чоловікам психологічний відпочинок і усвідомлення того, що мирні часи мають повернутися.
Важливою структурою УПА, до якої входило найбільше жінок, був Український Червоний Хрест (УЧХ). Він виник в 1918 р. на базі місцевих українських медичних товариств. Українські націоналісти під час війни, фактично, відновили його роботу. Крайові (регіональні) референтури підпільного УЧХ очолювали жінки: західну — Катерина Зарицька — ‘Монета’, північно-західну — Олена Мостович — ‘Верба’, південно-західну — ‘Зіна’. Організація опікувалася хворими, яких відправляли на лікування військові лікарі, робила запас ліків і продовольства, здійснювала нагляд за медичним і санітарно-гігієнічним станом бойових загонів та місцевих жителів, а також допомагала родинам загиблих повстанців.
Після ліквідації УЧХ, взимку 1944-1945, жінки, які, фактично залишилися без роботи, пройшовши вишкіл, перейшли до референтури пропаганди і так званої «надреферентури особистих зв’язкових» при командирах різних відділів УПА. Окрім вище перелічених функцій, жінки-зв’язкові на осінньо-зимовий період організовували місця постою – «хати», влаштовані на квартирах. А щоб бути у центрі подій, криївки повинні розміщуватися не далеко від обласних центрів або районних містечок, гамірні вулиці і торгівельні точки яких використовувалися для обміну “грипсів” (маленьких цидулок на папіросному папері, які, в разі небезпеки можна було проковтнути), а також для організації “мертвих точок” – місць зустрічі незнайомих учасників підпілля.
З цього випливає питання: яка ж була чисельність жінок у визвольній боротьбі? На це питання важко дати однозначну відповідь. Це пов'язано, по-перше, з відсутністю загального офіційного реєстру та дуже невеликою кількістю документів, які б подавали кількість повстанців за гендерною ознакою. Але є один з рідкісних прикладів з регіону Рівного: за підрахунками районного провідника з Костополя на 1943 рік жінки становили 32 відсотки від загальної кількості усіх підпільників - яких там було 1132, якщо вдатися до розрахунків, то 362 жінки. Однак, треба врахувати, що ці числа дуже швидко змінювалися через постійні арешти. Окрім того, підрахунки ускладнюються різноступеневою причетністю до підпілля - від повної заангажованості до ситуативної допомоги націоналістичному підпіллі 1944-1954.
Сміливість і рішучість жінки під час бойових дій, чоловіча більшість вважала не меншою за свою. Про провідницю ‘Христю’ В. Галаса — ‘Орлан’ так писав у листі до ‘Стяга’, провідника Закерзонського краю:
«...залишилася там сама “Христя”, енергія якої є рівнозначна силі сотні “Бурлак”».
Дівчата «поводилися героїчно, дивлячись із воїном УПА сміло смерті в очі». Проте, слід не забувати про те, що жінка-соратниця була єдиним джерелом душевного тепла для чоловіків, надовго відірваних від сім’ї.
Спогади Марії Савчин (дружини полковника УПА В. Галаси) передають відчуття рівності чоловіка і жінки, яку вона відчуває, беручи до рук автомат, водночас залишаючись на тому місці, яке для неї призначене згідно з патріархальними уявленнями. Крім того, перебування жінки в лавах ОУН-УПА, незважаючи на виконувану роль, на перше місце ставали саме державні інтереси, а не емансипацію.
...Та тiльки меч — блискучий i дзвiнкий —
Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,
Нам час розгорне звиклi сторiнки:
Любов i пристрасть… нiжнiсть i турботи.
