26 жовтня 2024 року у Сакартвело відбулися парламентські вибори, де за офіційними даними проросійська партія “Грузинська мрія” набрала 53,94% голосів, тим самим посівши 88 (зі 150) місць у парламенті. 

На фоні цього у суспільства почалися невдоволення, адже ці результати виглядали не реалістичними, за даними екзит-полу грузинського телеканалу “Формула” партія “Грузинська мрія” набрала лише 40%, а опозиційні партії - 51,9%. Як суспільство, так і президентка Сакартвело —  Саломе Зурабішвілі, відмовилися визнавати результати парламентських виборів, заявивши що вони сфальсифіковані. 

Одразу після виборів, 28-го жовтня почалися масштабні протести, головна вимога яких була —  перевибори. Протести тривали протягом листопада, набуваючи все більшого масштабу. 4 листопада тисячі людей знову вийшли на вулиці Тбілісі, вимагаючи справедливих виборів.

18 листопада ситуація загострилася: протестувальники почали зводити барикади в центрі Тбілісі, поліція застосувала силу для розгону демонстрацій. Президентка Зурабішвілі подала позов до Конституційного суду з вимогою анулювати результати виборів, посилаючись на порушення конституційних прав громадян.

Міжнародна спільнота висловила занепокоєння ситуацією в Сакартвело. Міжнародні спостерігачі, зокрема місія ENEMO, зафіксували численні порушення під час виборчого процесу, включно з тиском на виборців та підкупом голосів. Країни Європейського Союзу закликали до розслідування можливих фальсифікацій та дотримання демократичних стандартів.

28 листопада через заяву прем’єр-міністра Сакартвело — Іраклія Кобахідзе, який стверджував що його партія “Грузинська мрія”, яка тепер має більшість у парламенті відмовляється починати переговори з Євросоюзом до кінця 2028 року. 

Ця заява викликала обурення серед громадськості та опозиційних сил. Того ж вечора тисячі людей зібралися на проспекті Руставелі біля будівлі парламенту в Тбілісі, протестуючи проти рішення уряду. Протестувальники вимагали скасування рішення про призупинення євроінтеграції та відставки уряду.

До протестувальників приєдналися опозиційні політики та громадські діячі. Президентка Сакартвело — Саломе Зурабішвілі підтримала демонстрантів, заявивши, що рішення уряду суперечить конституційному курсу країни на євроінтеграцію.

Протести швидко поширилися на інші міста Грузії, зокрема Батумі та Кутаїсі. Мітингувальники блокували дороги та будували барикади, вимагаючи відновлення переговорів з ЄС та відставки уряду. Ситуація загострилася, коли поліція застосувала сльозогінний газ і водомети для розгону демонстрантів, що призвело до численних затримань та поранень.

Вирішальний момент

Ці події римуються з подіями в Україні 2004 та 2014 років. Кривавий московитський режим так само намагається взяти під свій контроль вільний народ за допомогою фальсифікацій та насильства щодо протестувальників проти такого ладу речей.

Народ Сакартвело зараз стоїть на грані двох світів, до вибору стоїть: або відмовитись від кращого життя для свого народу, та здати суверенітет своєї незалежної країни москві, або виборювати краще майбутнє для себе та своїх дітей, майбутнє, де народ Сакартвело зможе приймати свої власні рішення, бути відповідальними за свою власну долю. Врешті-решт до вибору: або бути людьми, або стати рабами імперії. 

Ми, українці, розуміємо цей вибір як ніхто інший. Ми знаємо, як це — втрачати найкращих у боях за свою землю, у нескінченній боротьбі за право бути господарями у власній країні. І саме тому ми віримо, що Сакартвело вистоїть. Як і ми, вони обирають шлях, який нелегкий, але шлях, який вартий кожної жертви.