Арешти і каральні суди над українськими студентами у вітчизняній історії є справою досить традиційною, проте рідко коли вони були настільки жорстокими, як «процес 59-ти» щодо львівського студентства. На ньому 70 років тому 42 підсудних одержали смертний вирок.

«ПЕРШІ СОВІТИ» Й АРЕШТИ СТУДЕНТІВ

У галицькі землі Червона армія вступила 17 вересня 1939 року. Попри декларації, в яких було засуджено «панську Польщу», більшовики передусім зацікавилися українцями, які були в опозиції до польської влади. За чотири дні, 21 вересня, було розпущено найбільші політичні легальні партії. Менш ніж за два роки панування більшовицького режиму до червня 1941 року було депортовано з колишніх Волинського, Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств майже 550 000 осіб.

Жертвами «перших совітів», як їх назвали галичани, став майже кожен 10-й житель Західної України. При цьому слід мати на увазі, що більшовики захопили вдвічі меншу територію колишньої Польщі, аніж нацисти, але за той самий час репресували в три-чотири рази більше людей, аніж німці на своїй території.

 

Найбільш цинічним та жорстоким із судових процесів, які провели більшовики в час "перших совітів”, можна вважати «процес 59», що відбувався в січні 1941 року. Під час арештів у вересні 1940-го було затримано 59 студентів та гімназистів, пов’язаних з ОУН. Усі обвинувачені, а це 37 мужчин та 22 жінки, були віком від 15 до 30 років.

Чотирьохмісячне слідство не дало результатів - як засвідчили офіційні документи:

«Більшість засуджених як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли в суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами радянської влади й у майбутньому, якщо буде можливість, за будь-яких умов вестимуть боротьбу проти радянської влади...»

Процес над молоддю, частина з якої були лише прихильниками чи члени Юнацтва ОУН, був абсолютно не подібним до традиційних радянських розправ. Тут ще витав дух політичних процесів, які в Польщі проводилися над націоналістами.Останні вважали, що й лава підсудних є важливим місцем для пропаганди своїх ідей та цінностей.

І хоча процес тривав лише три дні, з 17-го до 19 січня 1941 року, сам по собі він залишив яскраву низку прикладів мужності молодих студентів. 

- Що б ти зробила, якби ОУН доручила тобі вбити “батька Сталіна”? - запитав прокурор одну із наймолодших підсудних — Марійку Наконечну.

- Я виконала б наказ Організації,- відповіла дівчина.

 

Другий день процесу відбувався у Щедрий вечір. «Моя сусідка легко штовхнула мене й, обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: «Скубни трішки і передай далі». Я здогадалася, що то було надвечір’я Йордану, і, скубнувши дрібочку, подала калач сусідці з другого боку. І так він ішов із рук до рук, об’єднуючи нас усіх наче за спільним столом на Щедрий вечір...» — згадувала пізніше одна з учасниць процесу — Люба Комар.

 

«Та це ж цвіт української молоді!» -  незчувся як у своїй промові вигукнув адвокат Роман Криштальский. А Люба Комар в спогадах занотує: «Це були мужні й зворушливі слова. Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони прозвучали чудовою музикою в наших вухах і сповняли гордістю наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але водночас ми усвідомлювали, де ми, і наше душевне піднесення затьмарювала тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?»

Львівський окружний суд засудив усіх 59 обвинувачених. А 42 з них, у тому числі й 11 жінок і дівчат, на найвищу міру покарання — розстріл. Решта 17 осіб отримали десятирічний термін та п’ятирічне «ураження в правах» і конфіскацію майна.

В березні колегія Верховного суду СРСР переглянула вироки, і до розстрілу було присуджено 22 із 42 смертників. Іншим смертний вирок було замінено на тривалі терміни. А одній із засуджених, Ірині Пик, як громадянці США, вдалося емігрувати. 5 липня 1941 року багато із засуджених у «процесі 59-ти» здійснили втечу з підпаленої більшовиками в’язниці в Бердичеві. Серед арештантів-смертників був і Дмитро Клячківський, пізніше крайовий провідник ОУН на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ), організатор та перший командир УПА.

---

Святослав Липовецький - СУМівець, історик, публіцист

Книга “Бандерівці. 200 історій з ХХ століття”

 

 

Засуджені особи (рік народження) та вироки:

1. Безпалько Ірина-Орися Володимирівна (1921) — 10+5+5 років[1], Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4[2]
2. Березовський Кость-Арпад Амвросійович (1914) — розстріл
3. Берест Роман-Мар'ян Петрович (1897) — розстріл
4. Боднар Анна Андріївна (1917) — розстріл; Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5 (див. примітки)
5. Булка Орест Іванович (1922) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3
6. Винників Наталя Сидорівна (1920) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
7. Вовк Микола Андрійович (1911) — розстріл
8. Волошин Олена Василівна (1898) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
9. Гаврилишин Мирослав Дмитрович (1923) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3 (старший брат Богдана Гаврилишина).
10. Гончарук Богдан Семенович (1912) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
11. Горбаль Роман Томович (1919) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
12. Гошко Микола Михайлович (1890) — розстріл
13. Грицай Марта Теодорівна (1920) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
14. Данилевич (Рубінський) Василь Петрович (1910) — розстріл
15. Думанський Михайло Іванович (1915) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
16. Думанський Петро Іванович (1913) — розстріл
17. Думанський Степан Іванович (1918) — розстріл
18. Дяків Роман Григорович (1904) — розстріл
19. Єднорог Богдан Савич (1919) — розстріл
20. Жидик Григорій Степанович (1913) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 4+2
21. Зубач Ірина Антонівна (1923) — розстріл, Верховний суд УРСР замінив вирок на 10 років концтаборів
22. Клак Петро Васильович (1911) — розстріл
23. Клак Софія Степанівна (1917) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4
24. Клячківський Дмитро Семенович (1911) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
25. Ковалюк Володимира Тимофіївна (1915) — розстріл
26. Коверко Дарія Максимівна (1922) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
27. Комар Володимир Степанович (1917) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
28. Комар Любов Степанівна (1919) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
29. Костишин Юрій Васильович / «Марків Юрій Михайлович» (1919) — розстріл
30. Кохман Ганна Йосипівна (1922) — 10+5+5
31. Коцюба Тарас Теодорович (1918) — розстріл
32. Крупа Теодозій Володимирович (1918) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
33. Куницький Богдан Миколайович (1922) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
34. Левицький Олег Васильович (1921) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
35. Максимів Іван Андрійович / «Бард Богдан Андрійович» (1913) — розстріл
36. Малащук Людвига Іванівна (1915) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
37. Матвійчук Андрій Михайлович (1913) — розстріл
38. Матвійчук Микола Михайлович (1909) — розстріл
39. Матковська Марія Петрівна (1921) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4
40. Матла Олена Антонівна (1917) — 10+5+5
41. Наконечна Марія Іванівна (1924) — 10+5+5
42. Нирка Станіслав Михайлович (1920) — розстріл
43. Онуферко Степан Антонович (1923) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3
44. Пакуляк Михайло Іванович (1913) — розстріл
45. Пецух Михайло Іванович (1920) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
46. Пик Ірина Олександрівна (1918) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на висилку за межі СРСР, оскільки обвинувачена мала громадянство США
47. Попадин Ольга Петрівна (1923) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3
48. Притуляк Стефанія Василівна (1915) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3
49. Світлик Лідія Юліянівна (1924) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3
50. Слюзар Дмитро Йосипович (1919) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
51. Сороківський Семен Григорович (1912) — розстріл
52. Ставарська Галина Петрівна (1920) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3
53. Старка Богдан Микитович (1922) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3
54. Столяр Галина-Олена Теодорівна (1917) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
55. Тисляк Степан Михайлович (1918) — розстріл
56. Чарковський Михайло Теодорович (1924) — ув'язнення в таборах, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3
57. Шенгера Петро Іванович (1920) — розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5
58. Шухевич Наталя Йосипівна (1922) — 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3
59. Грицеляк Богдан Михайлович (1923) — перед судовим засіданням справа Грицеляка була виділена в окреме провадження, тому процес фактично став «процесом 58-ми».