Праведник народів
Саме так називають Климентія Шептицького – 150-річчя якого ми сьогодні святкуємо. Блаженний Католицької Церкви, політичний та згодом, церковний діяч, архімандрит монахів Студійського уставу та брат митрополита Андрея Шептицького.
Народився Климентій 17 листопада 1869 року в графській родині, був шостою дитиною в сім`ї та при хрещенні отримав ім`я Казимир. Навчався вдома, згодом поїхав на навчання до Кракова де і закінчив гімназію, а через кілька років університет. У 1900 році Казимир Шептицький вже став депутатом австрійського парламенту, а його політичні погляди на той час вирізнялися прогресивністю.
Проте, у 1911 році Казимир неочікувано для всіх покидає політичну кар`єру та переїжджає до Німеччини і оселяється в бенедиктинському монастирі. Через рік у греко-католицькому монастирі Шептицький приніс монаші обіти і отримав церковне ім’я Климентій. У 1918 році став настоятелем Унівського монастиря, a з часом ігуменом студитів Свято-Успенської Унівської лаври.
Але чому ж Климентія Шептицького називають «Праведником народів»?
Перебуваючи в Уневі, Климентій Шептицький заснував дитячий сиротинець. Саме там під час Другої світової війни переховували українських, єврейських та польських дітей.
За різними даними, Шептицькі врятували від кількох сотень до кількох тисяч євреїв – їх переховували в монастирях та церквах, а потім переправляли закордон. За порятунок єврейських дітей у часи Голокосту 1996 року Климентія Шептицького у Ізраїлі визнали Праведником світу.
Чому тоді ми маємо його пам`ятати?
Після смерті митрополита Андрея Шептицького неофіційним керівником УГКЦ у Львові був Климентій. Тоді нацистську окупацію змінила радянська, а греко-католицьких єпископів заарештовували і примушували перейти у православ’я.
Восени 1944-го Климентій очолив делегацію, яка їздила до Москви на переговори щодо майбутнього статусу УГКЦ в СРСР. Відповіді тоді так і не отримали, та вже незабаром УГКЦ ліквідували руками самих церковників – священики під тиском проголосували за об’єднання з Російською православною церквою і самоліквідацію УГКЦ. Тоді Климентій Шептицький написав лист до Ватикану про утиски церкви, проте повідомлення перехопили радянські спецслужби, це і стало підставою для арешту.
Допити проходили переважно в ночі – енкаведисти різними способами намагалися зламати його. Побоями, фізичною і моральною наругою, шантажем, залякуванням, співчуттям, улесливими обіцянками. Слідчий неодноразово пропонував йому зректися своєї віри. Проте архімандрит залишався непохитним у своєму переконанні, залишався вірним християнським ідеалам.
Климентія Шептицького засудили до 8 років виправно-трудових таборів за «зраду батьківщини». Термін єпископ відбував у Владимирському централі. Шептицький добре розумів, що на волю уже не вийде – поганий стан здоров’я та тюремні умови пришвидшили кінець. 1 травня 1951 року у Владимирському централі пролунала звістка про смерть духівника. Відшукати його могилу досі не вдалося.
Климентій Шептицький не був звичайною людиною. Він не зважав на своє аристократичне походження, в монастирі працював як усі, виконував навіть найбруднішу роботу. Завжди намагався зробити те, що було в його силах. Климентій був людиною наскрізь просякнутою християнськими цінностями, людиною, яка готова пожертвувати собою заради життя та добробуту інших. Саме це, він і зробив.
