Останнім часом, термін «популізм» є одним із найпопулярніших атрибутів світової політики. Найчастіше його використовують в ході різного роду виборчих компаній. Сьогодні популізм притаманний не лише для перехідних держав чи суспільств з кризовим станом, але й для багатьох країн з розвиненою і сталою демократичною культурою.

Термін «популізм» походить від латинського слова «populus», що означає народ. Вперше термін «популізм» було вжито у США наприкінці XIX ст. для опису форм політичної діяльності чи політичної лексики. Його прийнято ідентифікувати із виникненням у США в XIX ст. фермерського руху, а також російських народників, котрі діяли в той самий час. Популізм як політичне явище виникає переважно в країнах, де вже є певні демократичні інститути – рівноправність громадян, загальне виборче право, де народ виступає як суб’єкт політичного процесу.

В науковій літературі можна зустріти безліч визначень понять популізму, кожне з яких має право на життя, адже воно розкриває різні його аспекти. Якщо посилатися на політологічний словник, то він дає таке визначення: «Популізм - загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками».

З впевненістю можна сказати, що популіст у сучасній світовій політиці – людина, котра заграє з масами. С. Московічі розглядає популізм як «мистецтво завойовувати симпатії людей». М. Канован окреслює популізм як: «рух, який апелює до народу» і який в певній мірі протиставляє себе існуючим структурам влади та переважаючим у суспільстві цінностям та ідеям. Народ трактується як певна цілісність, яка безпосередньо протиставляється правлячій еліті. Народ – це ті, котрі не належать до істеблішменту [політичної еліти], але потерпають від їхніх дій. Ф. Шміттер та К. Мюдде визначили популізм як політичну ідеологію, за якою «суспільство поділене на дві однорідні й антагоністичні групи, «чистий народ» проти «корумпованих еліт», а політика має виражати загальну волю народу. Коли народ протиставляється зазвичай корумпованій еліті, це є певним індикатором, лакмусовим папірцем, котрий засвідчує у суспільстві наявність популізму.

Популізм є тотожним демократії з необмеженою реалізацією волі більшості; пропагуванням політичних цілей незалежно від наявних партій та інституцій через безпосереднє звернення до народу з метою тиску на владу, політичну еліту.

Популізм є такою формою політичної риторики або безпосередньо політики, яка спрощує всі існуючі суспільні проблеми до простих і невтішних рішень. Тобто дає прості відповіді на складні запитання. Політик популіст завжди презентує себе, як людину з народу, яка розуміє біди всіх людей. Він закликає, що потрібно представляти інтереси всього народу, а не окремої групи чи класу.

Популізм можна визначити таким чином:

• сукупність ідей, які відображають прагнення людей, їхні настрої;
• політична ідеологія, яка хоче здобути владу задля блага усього народу, а не окремих груп;
• певний тип ідеології, що підтримує ідею сильної держави з прямою участю народу у державному управлінні, так звана «пряма демократія»;
• схильність політика завойовувати популярність даючи прості для народу пропозиції, аргументи, щодо вирішення складних для суспільства питань; простота і зрозумілість;виступ від імені простої людини;
• безперервне апелювання до народних мас та їх мобілізація; направлення гніву людей на діючі інститути влади;
• маніпулювання громадською думкою;
• тяжіння до сильної особистості, харизматичного лідера, який керується сподіваннями «простої людини».

Дуже часто популізм ототожнюють з демагогією, хоча це подібні, але водночас різні поняття. Термін демагогія походить від грецького слова, що означає «веду народ», або «керівництво народом». Демагогія – маніпуляція інформацією, набір ораторських прийомів і засобів, що дозволяють ввести аудиторію в оману і схилити її на свій бік. Сьогодні термін демагогія/демагог несе собою виключно негативне значення. На відміну від демагогії популізм однозначно негативно оцінювати не можна, адже підлаштовуватися під народні маси, лестити їм чи спрощувати їхні проблеми можна не вдаючись до брехні та омани. Бути демагогом і бути популістом це не одне і теж. Популізм передбачає менш негативний спосіб отримання популярності, аніж демагогія. Популізм – лише складова частина демагогії. З цього твердження випливає те, що всякий популізм є демагогією, але не всяка демагогія є популізмом. Демагогія є більш універсальним терміном, адже зустрічається у різних сферах людської діяльності. Популізм же пов'язаний виключно з політикою, боротьбою за владу і є лише одним із форм прояву демагогії. Демагогія – потужна зброя в руках тих, хто має владу або хоче її здобути; на озброєння її беруть різні сили, зацікавлені у підтримці мас.

Популістська хвиля в політиці наростає в періоди нестабільності та криз. Зазвичай, популістська риторика була властива для країн з молодою демократією, але як показує практика, не оминає популізм і країни, де демократичні інститути є сформованими. Будь-який політик, який діє в умовах демократії, повинен бути «трохи» популістом, тому що повне ігнорування потреб виборців в ім'я теорій призводить до поразки на виборах.

Практика показує, що популізм як політичне явище виникає в країнах, де є певні демократичні інститути – загальне виборче право, рівноправність громадян – і де маси в якості виборців виступають учасниками політичного процесу. Тільки тоді спроби апеляції до настрою населення, спроби підлаштуватися під масову свідомість можуть стати засобом завоювання влади. Популізм розповсюджений у найбільшій мірі серед шарів з низьким рівнем політичної і правової культури і в умовах ще не зміцнілих структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогію від реалістичних пропозицій, чорно-біле бачення світу, готовність обожити чергового кумира і ненавидіти конкурентів – симптоми невисокої політичної культури, дуже активно використовуваної популістськими лідерами для мобілізації громадської підтримки.

Популізм як політологічне поняття не можна трактувати однозначно як позитивне, чи негативне явище. Ми побачили, що популізм виникає переважно під час різного роду криз, переломних періодів у розвитку суспільства, перехідних суспільствах з «молодою» демократією так і в країнах із сталою демократичною культурою, політичної чи соціально-економічної нестабільності, коли люди розчаровуються в існуючому істеблішменті [політичній еліті].

Проте, варто зазначити, що популістська риторика популістських політичних партій несе певну загрозу демократичним режимам в їхніх країнах, адже політик-популіст висуває різні гасла для мобілізації населення, він ніколи серйозно не думає про наслідки і можливі дії в разі приходу до влади. В певному сенсі, популізм – це природна реакція. Але популізм небезпечний тим, що популісти не вміють керувати країнами. Вони дуже привабливі в опозиції, але коли справа доходить до реального керування державою, вони виявляють свою неспроможність.

Отже, у політиці та політичній науці популізм традиційно асоціюється із емоційним, спрощеним, маніпуляційним дискурсом, спрямованим на інстинктивні почуття людей, чи з опортуністською політикою [політикою пристосуванства], спрямованою на те, щоб купити підтримку виборця. Однак хіба звертання до людських почуттів заборонено при існуванні демократичного режиму? Як писав Р. Дарендорф, «популізм одного є демократією іншого, і навпаки». І тому в політиці мають існувати шанси вибору, які несуть свій позитивний сенс. Але це тільки в тому випадку, коли вони опосередковані певними ціннісними уявленнями. У цьому полягає велика і небезпечна слабкість постмодерної позиції anything goes [підходить все], а отже і те, що вибір може, в принципі, бути будь-яким. Важливим є той момент, що надмірна свобода вибору та додаткових шансів може перетворитися на несвободу.