5 серпня — річниця початку Великого терору 1937-1938 рр., — одного із найбільш масштабних злочинів влади СРСР проти людства. За кількістю жертв ці масові сталінські репресії поступаються лише Голодомору 1932-1933 рр. Назва цього періоду отримала своє поширення завдяки праці Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». Інша поширена назва — «Єжо́вщина» — пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов. Він прийшов на цю посаду зі своєю теорією репресій, викладеною в праці «Від фракційності до відкритої контрреволюції», під редакцією Й. Сталіна, тобто це був фактично готовий план репресивних дій.

Метою розгортання кампанії була тотальна фізична ліквідація політичних опонентів Сталіна, залякування та смирення населення СРСР, яке за своєю структурою було багатонаціональним та різношаровим, задля створення зручної та безпечної для радянської влади соціальної та національної структури суспільства. Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Таким чином керівництво СРСР вирішило швидко та жорстоко «очистити» країну від тих категорій, які, на його думку, не годилися для будівництва комунізму. Жоден не міг уникнути цієї «чистки», адже НКВС володіло практично повною інформацією про населення держави.

Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Приводом же стало вбивство Сергія Кірова 1 грудня 1934 р.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І категорією означали «розстріл», за ІІ - ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року і мала тривати чотири місяці (насправді ж її було припинено за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) аж 15 листопада 1938).

Слідство та суди. За ініціативою Сталіна, ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про внесення змін до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік».

Результатами цих змін у СРСР стала фактична відсутність правосуддя, презумпції невинуватості, права на захист та права на справедливий судовий розгляд. Розслідування й розгляд справ про терористичні організації й терористичні акти проти працівників радянської влади здійснювалося наступним чином: слідство тривало не більше десяти днів; обвинувальний висновок вручався обвинувачуваним за одну добу до розгляду справи в суді; справи слухалися без участі сторін; касаційне оскарження вироків, як і подача клопотань про помилування, не допускалися; вирок до найвищої міри покарання здійснювався негайно після винесення вироку.

Слідство велося так званими «Трійками». Дія «Трійок» поширилася на всі категорії населення. Окрім «куркулів та кримінальників», під репресії потрапили «контрреволюціонери», «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «диверсанти», «шкідники», «буржуазні націоналісти».

Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами вибивали з арештованих потрібні зізнання у шпигунстві на користь іноземних розвідок чи підготовці замаху на Сталіна, на допитах застосовували поголовне побиття. Або, піддавши нелюдським тортурам, змушували в'язнів підписати протокол допиту, від початку до кінця вигаданий слідчим — нібито підслідний був колишнім жандармом, есером, петлюрівцем, білогвардійцем, куркулем, меншовиком, троцькістом, боротьбистом, сектантом тощо. "Трійки" виносили вироки, спираючись на сфабриковані матеріали слідства. Таким чином заарештований був цілком позбавлений права на захист (на адвоката), на оскарження вироку, та в цілому будь-яких гарантій прав та свобод людини.

В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тортур) було дано на найвищому рівні. ЦК ВКП(б) у своїй телеграмі назвало засоби фізичного впливу як «припустимий і правильний метод». Випадки неправомірного засудження вважались абсолютно нормальним явищем. Збереглася цинічна цитата наркома внутрішніх справ Єжова: "у зв'язку з розгромом ворогів буде знищена і деяка частина невинних людей, але це неминуче … Біди в цьому великої немає". А на запитання про граничний вік "ворогів" — чи брати 80-літніх людей, — він відповів: "Якщо тримається на ногах - стріляй!"

Жертви репресій. Система ГУЛАГу, в якій опинялися мільйони засуджених політичних в’язнів, суттєво розширилася. Тільки навесні 1937 р. внаслідок різних операцій НКВС у радянських таборах опинилося 700-800 тис. осіб.

1937-й рік став переломним у долях багатьох в’язнів-українців на Соловках. «Чистка» Соловецької тюрми особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР була проведена особливою трійкою під головуванням Л. Заковського. Серед тих, кому винесли смертний вирок, були: Барбар Аркадій, директор Департаменту охорони здоров'я часів Директорії; Войтюк Яків Семенович, громадський і політичний діяч на Холмщині, посол до польського Сейму (1922—1927); Волох Омелян, полковник армії УНР; Грушевський Сергій Григорович, український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського; Зеров Микола, професор літератури, письменник; Крушельницький Антін, колишній міністр освіти УНР, письменник; Куліш Микола, письменник-драматург; Курбас Лесь, режисер, творець модерного українського театру; Любинський Микола Михайлович, міністр закордонних справ УНР (1918); Озерський Юрій Іванович, голова українського Держвидаву; Павлушков Микола Петрович, засновник Спілки української молоді; Підмогильний Валер'ян, письменник, літературний перекладач; Поліщук Валер'ян, поет, засновник модерністської групи «Авангард»; Рудницький Степан Львович — український географ і картограф, академік ВУАН, основоположник української політичної та військової географії; Стрєльцов Микола Костянтинович, старшина Армії УНР, журналіст і письменник; Яворський Олексій Климентійович, поручник Армії УГА і УНР, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН. 1 116 в’язнів вивезли в урочище Сандармох у Карелії, де з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року фактично знищили 1 111 осіб.

Протягом 1937 р. тривало викриття «контрреволюційних організацій», серед яких були «Національна спілка німців на Україні», «Контрреволюційна троцькістська диверсійно-шкідницька організація», «Антирадянська націоналістично-латиська контрреволюційна організація» та багато інших.

Розпочалася масштабна «чистка» партійних, військових і чекістських кадрів. Після проведення XIII з’їзду КП(б)У (3-4 липня 1937 р.) із 102 членів і кандидатів у члени були репресовані 100 осіб. З 35 делегатів XIII з’їзду, яких обирали від партійних організацій військових частин та з’єднань знищили 23. З 17 членів ЦК КП(б)У представників військових інтелігенції, які працювали в Україні до початку масових репресій та арештів, до травня 1940 р. в живих не залишилися жодного, 15 з них знищили фізично.

Результатом стали постійні нічні арешти, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо. У партійному середовищі виникла ситуація політичної істерії та наклепів. Офіційно вважається, що в Україні було засуджено 198 918 осіб, розстріляно 123 421 людини.

Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, військової, наукової та мистецької еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація. По суті, Великий терор обезголовив, морально та фізично випатрав Україну, але боротьба націоналістичних сил все ще триває.