Радянська влада відома своїм постійним намаганням стерти будь-яке прагнення інших народів до здобуття та розбудови власної держави, які в той час перебували під окупацією СРСР. В історії є багато прикладів жорстких дій, в тому числі й щодо України: постійні репресії української інтелігенції, політика русифікації, голодомори 1921-23 та 1932-33 років, депортація кримських татар, ГУЛАГи, а також скандальний Львівський собор 1946 року. І це лише мала частка злочинів радянської влади проти українського народу. 

Проте з чого все почалося? Чому радянська влада почала, а точніше продовжила знищувати все українське, а насамперед —  українську інтелігенцію?

Весна 1930 року, Харків — столиця Радянської України, — гудів від резонансної справи. Просто зараз в стінах Столичного театру проходило судове засідання по справі підпільної організації — Спілки Визволення України (не плутати з Союзом Визволення України), яка, начебто, становила велику загрозу безпеці та цілісності усього Радянського союзу. Адже її члени прагнули повалити радянську владу в Україні шляхом збройного повстання і з допомогою іноземних держав, а дії організації поширювалися на всі сфери людського життя, і саме СВУ була “предтечею” практично усіх бід в СРСР.

Проте, варто зазначити, що цей процес був усього лиш інсценізацією, сфабрикованою справою, мета якої — дискредитувати українську інтелігенцію. Адже остаточного факту існування даної організації досі немає, а щодо аргументів, які були висунуті на підтвердження вини підсудних — то вони й взагалі були відверто абсурдними. Єдиним основним приводом для виникнення версії про існування закордонного і внутрішнього центрів СВУ став нібито одержаний у 1926-му році Сергієм Єфремовим з-за кордону лист від Євгена Чикаленка. В ньому йшлося про створення СВУ на еміграції та пропозицію  створити таку організацію на території УРСР.

Цей процес привернув увагу багатьох відомих діячів того часу. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов також не міг оминути увагою ситуацію, що сталася у Харкові.

“Інсценізовка, як все у росіян, крикливо-примітивна і нахабно-безлична. За суддів фігурують кілька червоних кочубеїв… на лаві обжалованих “стара гвардія” українства, пересічний вік 44-50 років (тільки троє-четверо молодих), інтелігенти“культурники”, староросійської ліберальної школи поглядами і настроями близькі і рідні українству, яке представляє УНР… Як пояснити сю пародію на допит і зізнання? ... що ж опріч терору, могло стримати від належної відповіді людей, які переконані у своїй правді, яким дихати було важко серед того, що навколо робилося?”, — писав Донцов на сторінках редагованого ним “Літературно-Наукового Вісника”.

Внаслідок судового процесу,  до різних термінів ув'язнення було засуджено 45 відомих діячів української науки та культури. Володимир Чехівський, Андрій Ніковський, Сергій Єфремов і Микола Павлушков отримали по 10 років позбавлення волі. Володимир  Дурдуківський, Всеволод Ганцов, Віктор Удовенко, Григорій Холодний, Аркадій Барбар, Володимир Підгаєцький — по 8 років. Кілька підсудних отримали умовні терміни покарання і були звільнені з-під варти, а більшості було призначено ув`язнення у межах від 3 до 6 років. Вирок, винесений 19 квітня 1930 року, був остаточним і оскарженню не підлягав. А вже під час періоду “Великого терору” 13 осіб із 45 засуджених по справі СВУ за рішенням НКВС були розстріляні.

Справа Спілки Визволення України стала початком масових арештів та репресій проти української інтелігенції. Почалося її масове знищення, заразом — і масове знищення української нації. Радянська влада вбачала велику небезпеку саме в освічених людях, які точно не захочуть коритися, зможуть протистояти тоталітарному режиму та гуртувати інших до боротьби за свою незалежність.

“Еліта є мотором нації. Вона є силою, що зв'язує розпорошену юрбу в дисципліновані кадри натхненною одною ідеєю армії, робить з "голоти" - націю”. 

Д.Донцов.