Запорозький козак, послушник славного монастиря Мотриного та очільник найбільшого гайдамацького повстання, що увійшло в історію як Коліївщина. Так у підручниках з історії України написано про Максима Залізняка.

Максим Залізняк, за припущеннями істориків, народився у квітні 1740 року в селі Медведівка на Чигиринщині. У 13-річному віці після смерті батька пішов на Запорозьку Січ, де пройшов суворий козацький вишкіл. Після кількох найманих робіт, у 1767 році прибуває до Мотриного Троїцького монастиря, де стає послушником. До формування особистості майбутнього отамана долучається захисник українського православ’я архімандрит Мельхіседек, котрий стає його духовним наставником. 

У той час на Правобережній Україні відбулося посилення релігійних переслідувань православного населення, репресій та загострення соціальної обстановки. Таку ситуацію спричинило утворення Барської конфедерації — військово-політичного об’єднання польської шляхти. Конфедерати спрямували свої сили проти польського короля Станіслава Понятовського через те, що той, під тиском російського уряду, підписав трактат про зрівняння у правах католиків і некатоликів.

Маючи загострене почуття справедливості та глибоку політичну самосвідомість, у березні 1768 року Максим Залізняк збирає побратимів-запорожців у монастирі та проводить таємну зустріч. На ній погоджено підготовку до повстання, котре мало стати гідною відповіддю на дії конфедератів. Вона тривала 2 місяці, і вже 26 травня гайдамацький загін на чолі з Максимом Залізняком вирушив у похід. Оскільки більшість гайдамак володіли холодною зброєю, звідси й назва повстання — Коліївщина. За кілька тижнів повстанці уже контролювали Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Їхня хода відзначалася жорстокістю та безжальністю до польського та єврейського населення, котре, шукаючи притулку, втікало до Умані. Під Уманню кількість гайдамак уже налічувала близько 20 тисяч. Тут вже до них приєднується Іван Гонта, що був сотником надвірної міліції Потоцьких. 10 червня повстанці беруть Умань та жорстоко розправляються з поляками, євреями та українцями-уніатами.

З цього моменту починається нова фаза народного повстання — воно набуває свого творчого вияву. Керівники Коліївщини приступають до організації влади на визволеній території. Цей факт, власне, заперечує те, що гайдамаки займалися лише розбійництвом та грабунком. Гетьманом обирають Максима Залізняка, проголошується ліквідація польського панування, унії та панщини, зміцнюються бойові загони, котрі будувалися на засадах і традиціях козацького війська. Відбувається розширення впливу та захоплення територій Правобережжя.

Вбачаючи передумови для розвитку повстання та загрозу його поширення на підконтрольну російській імперії частину України, Катерина ІІ вирішує силою зброї придушити визвольний рух. Полковник Гур’єв на чолі з донськими козаками прибуває до Умані. Оскільки російські війська допомагали польському королю у боротьбі проти конфедератів, Гур’єв видає з себе союзника Залізняка і Гонти й починає обговорювати спільні військові операції. У липні, на влаштованому для повстанців бенкеті, він запрошує Залізняка і Гонту до свого намету, де заарештовує їх. Опісля починається знищення та захоплення гайдамацьких загонів.

Арештованих жителів Правобережжя передано польській владі. Рішенням суду стратили понад 500 гайдамак. Івана Гонту катували 3 дні, а опісля його тіло розрубали на 14 частин. Всі вони були прибиті до шибениць на площах 14 українських міст. Тих повстанців, що мали російське підданство, серед яких і Максим Залізняк, після жорстоких тортур було заслано на каторгу до Сибіру. За вироком канцелярії, Залізняка засуджено до середньовічної кари — колесування. Утім, її було замінено на 150 ударів батогом та довічну каторгу. Козацька душа та вольова натура Залізняка не дали йому змиритися з цим, тому він організовує кілька десятків гайдамак і тікає з-під варти. Подальша його доля невідома.

Своїм авторитетом серед козацтва та безкомпромісністю у боротьбі за православну віру Залізняк заслужив гідне місце у народних думах, піснях, переказах та легендах. Проте, до нас міг дійти зовсім інший образ — не геройський. Через те, що повстанню не вдалося оформитися у козацьку державу, гайдамакам почепили тавро розбійників і злодіїв, а Коліївщину назвали бунтом бідняків. Така думка побутувала не лише серед ворожих сил, але й серед української інтелігенції. 

Першим публічно висловив захоплення Коліївщиною та підкреслив національно-визвольний мотив повстання Тарас Шевченко. У своїй поемі “Гайдамаки” він змальовує образи відважних провідників гайдамацького руху. Залізняка Шевченко називає “сизим орлом”, “батьком”, “отаманом”, якого мають шанувати “вражі ляхи, скажені собаки”, бо “йде Залізняк Чорним шляхом, за ним гайдамаки”. Шевченко звертається до сучасників й запитує: чому вже забули про Гонту, не знаєте, де “мученика праведного похоронили?”, не знаєте, “де Залізняк, душа щира, де одпочиває?”, “Тяжко! Важко! Кат панує, а їх не згадають”. У поемі “Холодний Яр” він дає відповідь тим, хто каже, що “гайдамаки не воины — розбойники, воры. Пятно в нашей истории”, адже “за святую правду, волю розбійник не встане”, “не розіб’є живе серце за свою Вкраїну!”. Тут же говорить, що шляху до Яру не засадити, тобто волі народу не знищити, бо “над Яром Залізняк витає”, а, отже, його дух чекає слушного часу, щоб знову освятити мечі та повстати, бо “у день радости розпадеться кара, і повіє новий огонь з Холодного Яра!”. Такими бачимо у Шевченка гайдамаків — відважними воїнами та героями, якими необхідно захоплюватися та у яких потрібно черпати натхнення.

Та не лише Шевченко у своєму творчому доробку оспівав Максима Залізняка, а й Михайло Старицький у “Останніх орлах” та Василь Радич в історичному романі “Максим Залізняк”. Микола Лисенко ж написав музику до пісні “Ой літа орел” та думи “Про козака Максима Залізняка”.

Те, що постать Залізняка надихала різні покоління українців, підтверджує факт, що у 1918 році на його честь було названо 1-й Лубенський полк армії УНР. У 1919-22 роках на місці, з якого розпочалася Коліївщина, була утворена Холодноярська Республіка, а Мотрин монастир, де послушником свого часу був Максим Залізняк, став її центральним та сакральним місцем. Повстанці називали себе козаками, а командирів — отаманами. Холодноярці, як і гайдамаки, відзначалися ненавистю та безкомпромісною боротьбою проти загарбників, а на їхньому прапорі було написано “Воля України або смерть”. Можливо, саме про цей “новий огонь” і писав Шевченко. 

У незалежній Україні на честь Залізняка названо вулиці у багатьох населених пунктах, його пам’ятники стоять у селах Холодного Яру, в Умані та Києві, а пластовий курінь ч. 55 своїм патроном обрав саме Максима Залізняка. У Медведівці та навколишніх селах щороку проводять урочистості, присвячені подіям Коліївщини. Відбуваються музичні фестивалі та спортивні змагання. Холодний Яр став своєрідним місцем паломництва для тисяч українців, адже саме тут стоїть тисячолітній Дуб Максима Залізняка, який увібрав у себе енергію тих, хто відпочивав під його шатром, а були це — Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Тарас Шевченко та інші.

З 2018 року почесне найменування “Холодний Яр” носить 93-тя окрема механізована бригада Збройних Сил України, підрозділи якої брали участь у найзапекліших боях російсько-української війни, зокрема під Іловайськом, у Донецькому аеропорту та Пісках. На почесному прапорі бригади зображено Білий дуб Максима Залізняка із двома ножами — символами Коліївщини. Також для воїнів, що відзначилися, було розроблено нагородні ножі з символікою бригади.

Постать Максима Залізняка надихала різні покоління українців на боротьбу за державність, а очолювана ним Коліївщина створила образ Холодного Яру як місця, де не сприймають компромісів із загарбниками, де “ненавистю і безоглядною боротьбою зустрічають ворогів”. Максим Залізняк повинен стати для українців прикладом того, як треба боротися за свою віру, ідеї та Батьківщину.