Світове українство (діаспора). Хто вони? І як зберегли Україну поза її межами? 

Головним  джерелом формування української діаспори є еміграція – виїзд за межі Батьківщини. Причини української еміграції були різні: економічні, соціальні та політичні утиски Австро-Угорської та Російської імперій, а також нищівна політика СРСР - сталінські депортацій і міграції часів II Світової війни. Споконвіку Україна була відома як інтелектуальне і духовне джерело Європи й світу, проте антиукраїнська політика спричинила масовий виїзд українців із рідної землі. Часто це були кращі люди держави: науковці, письменники, духовенство, політики. Не дивно, що нині українська національна культура часто пропагується далеко за географічними межами нашої держави. Першорядна роль у цьому процесі належить безпосереднім носіям українства за кордоном – членам української діаспори, які, мешкаючи на чужині, зберігають свою ідентичність. 

У світі поза межами України проживає приблизно 10 млн. людей українського походження, і це більше, ніж 1/5 населення нашої держави! Безумовно, така кількість людей - це скарб для нашої країни, зокрема в плані збереження традицій. Український народ упродовж свого існування часто відчував тиск сусідніх держав, які зазіхали на його кордони та соборність держави. Вороги захоплювали наші землі, проводили політику коренізації з метою виявлення і знищення кращих, активніших. Таким чином вдавалось винищуючи етнічні поселення, переселяти їх, відривати від домівки, знищувати історію. За таких умов дуже важко було зберегти традиції, які поколіннями передавались у сім'ях. Часто в часи суворих репресій, людей переслідували за це. Також велику роль у викоріненні традицій зіграла політика СРСР - космополітизм. Вона відкидала будь-які особливості народів, етноменшин і робила всіх "однаковими". Це стало великою втратою для багатьох народів і України зокрема. 

А в той же час, люди які покинули Батьківщину, вивезли з собою найцінніше - традиції, звичаї, народну культуру. Вона часто допомагала їм не втрачати зв'язок із рідною землею. Українці створювали національні товариства за кордоном, організовували зустрічі, де співали пісень, згадували про релігійні й культурні свята, грали вертеп та співали колядок. Навесні розписували писанки старовинними символами за допомогою воску та фарб. Для іноземців це було настільки захопливо,що ті часто також долучалися до цих дійств. 

Опісля проголошення Незалежності України діти та правнуки переселенців почали приїжджати до етнічної батьківщини. Це сприяло швидшому відновленню народних традиції, популяризації в масах, створювались нові товариства, гуртки та школи. І сьогодні можна зустріти людей, які продовжують цю справу, будують Україну і тут, і поза її межами. Бо ж хто, як не українці, збережуть свої традиції? Адже без цього не може існувати повноцінна держава.