Після капітуляції гітлерівської Німеччини та Ялтинської конференції стало зрозуміло, що хто б не виграв Другу світову війну — Україна її однозначно програла. Українська повстанська армія продовжила підпільну боротьбу з окупантом, однак перед Організацією Українських Націоналістів постали нові виклики, цього разу дипломатичного характеру. 

Вінстон Черчиль неодноразово попереджав союзників, а його промова у Вестмінстерському коледжі міста Фултон у США від 05 березня 1946 року, яку вважають початком холодної війни, визначила виклики для всього демократичного світу:

 «Сьогодні на сцену повоєнного життя, яка ще зовсім недавно сяяла в яскравому світлі союзницької перемоги, лягла чорна тінь. Ніхто не може сказати, чого можна очікувати найближчим часом від Радянської Росії і керованого нею міжнародного комуністичного співтовариства і якими є межі, якщо вони взагалі існують, їх експансіоністських устремлінь і наполегливих старань навернути увесь світ до своєї віри».

Новими геополітичними можливостями звісно ж скористалися українці та Організація Українських Націоналістів. Вже в квітні 1946 року відбувся Конгрес Антибільшовицького Блоку Народів, Президентом якого став член ОУН Ярослав Стецько. Робота Блоку полягала у залученні та налагодженні зв’язків із поневоленими народами з метою лобіювання інтересів української та інших націй, пропаганди ідеї розпаду комуністичної імперії, послаблення позицій СРСР на міжнародній арені та підтримка антикомуністичних повстань й підпілля поневолених народів. 

Загалом до Антибільшовицького блоку входили представники 35-ти народів: з моменту заснування у 1943 році — 13 народів, з 1946 року — 27 народів, а з 1954 року додалися представники ще 8-ми народів. Це були українці, білоруси, грузини, азербайджанці, вірмени, татари, осетинці, кабардинці, черкеси, башкирці, чуваші, узбеки, казахи, комізеряни, мордвини, марійці, козаки, литовці, латвійці, румуни, словаки, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, кара-калпаки, серби, албанці, болгари, естонці, хорвати, чехи, угорці, кубинці та в’єтнамці. 

Отож Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький Блок, а Ярослава Стецько (справжнє ім’я Ганна-Євгенія Музика), яка була для нього не тільки як дружина, а й соратниця, стала членом Центрального комітету та керівником прес-бюро АБН. Разом вони багато років працювали задля втілення мети та досягали цілей Блоку.

Якось Ярослава Стецько у розмові з журналістами відверто сказала: “Я розумію, що для жінки найголовніше — виховувати дітей, бути доброю матір’ю і дружиною. Але я не жалкую, що моє життя склалось інакше. Мій чоловік очолював Антибільшовицький блок, до якого входили представники поневолених народів: українці, болгари, румуни, словаки, поляки, серби, хорвати. Ми розбудовували свої представництва по всьому світу. Виконуючи завдання ОУН, я об’їздила близько 100 країн. Побувала в Африці, Азії, Австралії, Північній, Південній та Центральній Америці, Європі. Особисто знала багатьох відомих політиків: американських президентів — Рейгана, Буша, Ніксона, англійського прем’єра Макмілана, канадського прем’єра Диффенбейкера, австралійського прем’єра Гордона, китайського президента Чан Кайші”, — відповіла Ярослава Стецько. 

У іншому інтерв’ю Слава розповідала: “У нас була мета: організувати українські співтовариства й розвивати контакти з іншими підневільними народами. Тому ми з Ярославом постійно подорожували. Де території величезні — в Канаді й Австралії, працювали по півроку. Виступали з доповідями, влаштовували прес-конференції, зустрічалися з молоддю, із державними діячами”.

Вони робили все, щоб привернути увагу до українського питання. Подружжю вдалось навіть переконати прем'єр-міністра Канади Діфенбейкера, який з трибуни Організації Об'єднаних Націй заявив про необхідність захисту прав підневільних народів СРСР. Можна припустити, що саме їхня клопітка та системна дипломатична робота була підґрунтям для здобуття й визнання більшістю держав світу Незалежності України у 1991 році. Вони разом, а після смерті Стецька у 1968 році Ярослава самотужки, підіймали правду та спонукали світ до розв'язання проблеми з російським агресором, їздили по світу та розповідали правду про сталінський режим, радянську владу, голодомор, мільйонні жертви, зустрічалися зі світовими лідерами, організовували просвітні компанії, конференції, аби привернути увагу до боротьби проти тоталітаризму в усьому світі. 

Не важко здогадатися, що подружжя стало мішенню російської системи знищення вільних людей — російських агентів КДБ. Стецьки мусили бути пильними, вживати заходів безпеки та не могли більше як тиждень затримуватись на одному місті й в одному помешканні. У Мюнхені Ярослав і Слава Стецько входили до кола найближчих друзів і соратників Степана Бандери. На суді над агентом КДБ Сташинським – убивцею Степана Бандери – Ярослав і Слава Стецьки дізналися, що наступною жертвою Сташинського мав стати саме Ярослав Стецько – уже навіть ключі до їхньої квартири були підібрані. 

За сприяння АБН у 1967 р. було засновано Світову Антикомуністичну Лігу (Всесвітню Антикомуністичну Лігу), до складу якої увійшли представники 72-ох країн світу та 14-ти міжнародних політичних організацій. У цьому ж році за ініціативи АБН на базі антикомуністичних організацій за сприяння представників національно-визвольних рухів і чільних європейських політичних та державних діячів було створено Європейську Раду Свободи (ЄРС). 

У 1968 році Ярослав Стецько від тяжкої хвороби помер. Його дружина перейняла усі справи чоловіка на себе. Здобувши колосальний досвід та знання, вона очолила сектор зовнішньої політики Проводу ОУН, стала Президентом АБН-у та продовжила редакторську діяльність у різних виданнях.

Свою роботу Слава згадує  так: “В час окупації України більшовицькою Росією ОУН з-під стяга Степана Бандери прямо й через АБН, через Всесвітню Антикомуністичну Лігу (ВАКЛ), через Європейську Раду за свободу широко поставлена була інформація в цілому світі… Різного роду акціями — по радіо, телебаченню і в пресі — ми звертали увагу світу на Україну. Акція в Стокгольмі проти Хрущова, акції в роковини голоду, масові демонстрації (не раз по 10 і більше тисяч людей брали участь) у перші роки еміграції й у Мюнхені, у Торонто, часто в Нью-Йорку, у Вашингтоні, Канберрі (Австралія), Буенос-Айресі (Аргентина); масові акції в Британії змусили до втечі Шелепіна; протестні акції проти арештів в Україні; влаштовували пресконференції з нагоди різних конгресів, конференцій, поїздок наших провідних людей до різних країн світу — азійських, Північної і Південної Америки, Туреччини, країн Близького Сходу, Австралії, Мальти. Творили парламентські лобі у Великій Британії 105 послів з обох партій, в американському конгресі, у канадському парламенті. Давали грамоти визначним чужинцям, що спричинилися до популяризації української справи, і, що найважливіше — втримували з ними безперервні зв’язки. Ми досягали успіху в наших пропагандистських акціях, бо йшли під гаслом «Свобода народам! Свобода людині!» Московській імперській ідеї ми скрізь протиставляли ідею нації; імперії — національну державу, право кожного народу на власну державу на своїй етнічній території. Ярослав Стецько, Голова українського уряду, відновленого Актом 30 червня 1941 р. у Львові, опрацьовував альтернативу ядерній війні, яка полягає в допомозі визвольним рухам поневолених народів, які розвалять імперію зсередини. Переконані в справедливості нашої справи, ми вірили в перемогу, і це давало нам силу створити структури в цілому світі й поставити їх на службу визволення України”.

17 квітня 2023 року Організація Українських Націоналістів (бандерівців) оголосила про відродження Блоку: 

«Час нового АБН — Антиімперського (антипутінського) Блоку вільних Народів настав. Як ініціатор і творець Антибольшевицького Блоку Народів, Організація Українських Націоналістів (бандерівців) закликає до спільної боротьби проти російського імперіалізму. Оновлений АБН має мобілізувати і об’єднати поневолені Москвою народи. Українська держава і весь цивілізований світ зобов’язані надавати максимальну підтримку будь-яким проявам антиімперської боротьби з боку цих народів», — зазначено на офіційному сайті ОУН (б) «Націоналістичний портал».

Як бачимо, ідеї Ярослава Стецька є актуальними й сьогодні — озброївшись підтримкою вільного демократичного світу визвольні рухи поневолених народів здатні самостійно боротися й врешті зруйнувати імперію. Саме сьогодні, коли вперше за майже вісімдесят років війна обернулася для імперії бумерангом, коли Російський добровольчий корпус та Легіон свободи кинули виклик режиму своєї тоталітарної держави, коли українські Збройні Сили та суспільство довели — лише по-справжньому вільні люди можуть перемогти машину смерті.