Щоб зрозуміти, чому не варто нам вшановувати 1 травня звернемося до походження цього свята.

Історія святкування Дня праці пов'язана з рухом за права робітників, який виник наприкінці XIX століття. У 1886 році у США люди вийшли на страйк з вимогою скорочення робочого дня до 8 годин. 1 травня того ж року почалися масові акції протесту, які призвели до сутичок з поліцією. У результаті цих подій загинули десятки людей. У пам'ять про ці події у 1889 році на міжнародному з'їзді першого соціалістичного інтернаціоналу у Парижі було запропоновано відзначати 1 травня як День міжнародної солідарності трудящих. Це свято згодом отримало назву “День праці” та поширилося на інші країни світу. І хоч цей день є міжнародним святом, і його святкують в багатьох країнах, в Україні це свято має негативне (читати — шкідливе) забарвлення.

 

День трудящих — свято пропаганди

1 травня — чергова світова подія, що стала для радянського “союзу” міцним ґрунтом для розвитку своєї пропаганди. Україна, яка в той час була під радянською окупацією, змушена була їй слідувати. 

Першого травня трудящі СРСР мали «виражати свою солідарність …”бла-бла”…. і віддати всі сили боротьбі за мир, за побудову комуністичного суспільства». Поки світ говорив про права працюючих людей, радянська влада ставила на перше місце виконання планів та відновлення економіки після Другої світової. Для них не існувало конкуренції, гідних заробітних плат та опіки над своїми “громадянами”. Якщо ти комуніст — маєш добру роботу. Якщо син комуністів, був піонером та ще твори Леніна знаєш на пам'ять — посада керівника тобі забезпечена.

 “День праці” став інструментом радянської пропаганди для побудови так званого "світового комунізму". Людей примусово виганяли на мітинги-демонстрації, діти носили плакати так званих героїв-державників. Поневолені радянщиною українці від вчителів до інженерів та лікарів, щоб “зберегти” робоче місце, теж були змушені приєднуватися. 

Під червоними прапорами та комуністичними гаслами виховувалися наступні покоління, для яких це “майські праздніки” стали нормою: першого травня на парад, другого — на шашлики.

 

Викинути “совок” з голови 

В першу чергу, запам'ятаймо: українці були під окупацією СРСР. За мову, вираження поглядів, згадки про український суверенітет — вбивали, знищували, висилали в Сибір. Поки весь світ боровся за права трудящих, жінок, людей з інвалідністю — ми боролися за право існування нашої нації. 

Славнозвісний  “День труда” є символом радянського режиму та має виражений військово-агресивний характер. Його толерування в публічному полі тільки підносить аргументи про “єдін народ”.

Для кожної нації, особливо в умовах війни, важливе збереження власної ідентичності та культури. Один з проявів культури — святкування різноманітних дат та свят, збереження традицій. Але чи це українська традиція возвеличувати своїх кривдників та ходити на їх честь на паради? 

В умовах війни з Росією та після Перемоги ми маємо обмежувати свої зв'язки з цією країною, в тому числі нарешті перестати святкувати їх державні свята. 

 

То що ж робити? Геть не вшановувати цей день? 

Так, геть не вшановувати цей день.

Хто хоче “день трудящих” за радянським зразком, хай ще раз прочитає історію України 20-го століття: про гноблення українців, переслідування патріотів та викорінення нашої ідентичності. 

Дні, присвячені праці та трудящим, існують у 142 країнах світу, але не всі вони святкуються саме 1 травня. Україна має багату історію та культуру, і є багато інших свят, які можна святкувати, щоб відзначити значення праці та внесок людей у розвиток країни. Такі свята, як День незалежності України чи День Конституції. 

Або навіть придумати свій день “трудящих”. До прикладу, в день прийняття Трудового Кодексу, яким зафіксуються права працівників, недопустимість прихованого зловживання та булінгу на роботі. Адже в українському законодавстві досі нема Трудового Кодексу, а ми живемо і працюємо за Кодексом законів про працю від 17 грудня 1971 року.