Про 16-годинні перемовини у Мінську, 15-го лютого французький експрезидент Франсуа Олланд у своїй  книзі «Наука влади» напише: «Путін намагався виграти час і відтермінувати припинення вогню, аби дати бойовикам змогу оточити українські підрозділи. Російський президент так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є...». Ці політичні баталії відбувалися на тлі важких боїв на Дебальцевському плацдармі: Дебальцеве, Вуглегірськ, Рідкодуб, Чорнухине, Нікішине, шахта «Полтавська», Вільхуватка, Оленівка, опорний пункт «Льоха», висота 307,5 на опорному пункті «Валєра».

Головним козирем Путіна у політичній грі на майданчику Мінськ-2 мало стати оточене угруповання українських військ у районі Дебальцевого. Мета була одна – повністю оточити угруповання наших військ, захопити важливий залізничний вузол та змусити українців підняти білий прапор…

Проте спротив українських військ був дуже наполегливим. Бій за опорний пункт «Льоха» 21 січня 2015 року тому приклад. Він став першою значною битвою у зимовій Дебальцевській операції. Згідно з даними захоплених карт, у випадку успішного прориву через опорний пункт, російське командування планувало взяти смт Миронівський, внаслідок чого українське угруповання в Дебальцевому чисельністю у 2,5 тисяч військовослужбовців потрапило б в оточення. Там 26 українських воїнів 128-ї гірсько-піхотної і 17-ї танкової бригад під командуванням старшого лейтенанта Романа Жованика, вступили в бій з 4-ї мотострілецькою бригадою 2-го армійського корпусу ЗС РФ. В результаті російські найманці зазнали найважчих втрат, зафіксованих за один бій на цій війні: знищено два танки, дві БМП, а один танк і одна БМП-1 захоплені як трофеї повністю справними і служать української армії.

Також був знаменитий бій за висоту 307,5 на опорному пункті «Валєра». Його боронили бійці ЗСУ з вищезгаданої 128-ї гірсько-піхотної бригади, 17-ї окремої танкової бригади, а також розвідники. Цей бій отримав назву «Сталінград під Санжарівкою». На опорний пункт увірвалися три танки так званого «батальйону «Август» із «ЛНР». Під гусениці Т-72 потрапили троє українських бійців. Ще двоє хлопців отримали важкі травми. Але врешті-решт усі три танки були спалені з гранатометів, а їхні екіпажі майже в повному складі знищені. Ще два ворожі танки та БТР, що наступали на «Валеру», були змушені повернути назад.

20 лютого 2015 року головний редактор сайту Цензор.нет Юрій Бутусов оприлюднив дані щодо оцінки втрат українських силовиків у боях за Дебальцеве в період з 24 січня по 18 лютого 2015 року: 159 загиблих, 118 полонених, 36 зниклих безвісти. В тому числі у боях за Дебальцеве загинув бригадний генерал Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія Іса Мунаєв, який очолював проукраїнський Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва. Втрати ж російсько-окупаційних військ іде на тисячі – 3779 загиблих.

Загалом, результати боїв під Дебальцевим можна оцінювати по-різному. З одного боку, якщо стрілки ворожого наступу дійсно були націлені на Харківську область, то зрив цих планів можна вважати важливим оборонним успіхом української армії. Відтоді війна перейшла в позиційну стадію й ворог уже не намагався наступати. З іншого боку, всіх цих втрат можна було б уникнути, якби командування, не маючи планів наступати, саме віддало б наказ піти з-під Дебальцевого. Адже позиції в районі цього міста були хорошими для наступу, але в оборонних боях вони перетворювалися на пастку.