21 квітня 2019 року — день перемоги популізму над здоровим глуздом, а також особистих інтересів кожного над інтересами національними. І це вже не вперше.

27-28 червня 1663 року відбулась так звана “Чорна рада” — загальна козацька рада, скликана за наказом московського царя для обрання першого гетьмана Лівобережної України.

Цій історичній події передував початок доби “руїна”, коли Гетьманщина була поділена по Дніпру на Правобережну та Лівобережну частини у складі Речі-Посполитої й Московщини. З моменту смерті Гетьмана Богдана Хмельницького представники обох частин боролись між собою у намаганні об'єднати козацькі землі саме під своєю владою. 

Тоді гетьманом Правобережжя став Павло Тетеря, котрий у спільних походах з Яном ІІ Казимиром робив спроби встановити контроль за землями по інший бік Дніпра. Саме тому прийшов час і Лівобережжю визначатись із новим очільником та у майбутньому нести тягар свого вибору. 

З одного боку Яким Сомко — людина, яка стояла на чітких державницьких позиціях. З іншого — Іван Брюховецький, який здобував владу за допомогою брехливих обіцянок, популізму та підтримки московського царя. 

Один наголошував на автономії гетьманату, залишаючись під протекцією російського царя, але з гарантіями непорушності козацьких прав і вольностей. Інший виступав за необхідність обмеження повновладдя гетьмана та козацької старшини, посилення владних повноважень царської адміністрації, зміцнення військової присутності Москви в українських містах та пропонував замінити інститут гетьманату інститутом царського намісника. 

 

У Чорній раді взяли участь близько 40-ка тисяч людей, це були представники селян, міщан, а також козацтва. Першого дня не обійшлось і без провокацій з боку московського війська. Проте вже 28 червня учасники ради змогли прийняти рішення. 

Хто переміг? Відповідь на це питання криється не тільки у 17 сторіччі, а також у нашій новітній історії у вигляді Януковича та Зеленського. 

Чому переміг Іван Брюховецький? По-перше, у нього був московський цар, який забезпечив високий статус серед козацької старшини. По-друге, він вдало володів засобами маніпуляції, використовував гучні гасла й обіцянки про зниження податків для старшини, допомогу бідним, економічний розвиток тощо. По-третє, нездатність людей протистояти популізмові та неусвідомлення важливості побудови держави саме на національних інтересах, а не особистих.

Що було далі? Спочатку — політичні розправи з опозицією, потім укладення Батуринських статей. А у 1665 році Іван Брюховецький підписав Московський договір, за яким ще більше обмежувався суверенітет України: заборонялося вступати у дипломатичні зносини з іншими державами, українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя, вибори проходили лише з дозволу царя і ним затверджувалися їх результати, кількість московських військ в Україні збільшувалася до 12-ти тисяч, а Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху.

Цікавим у цій історії є те, що розплата за вибір лягла на плечі не тільки українського народу. Незабаром після підписання Польщею та Росією у 1667 році Андрусівського миру, який поділив Україну на дві частини по Дніпру, Іван Брюховецький був страчений гетьманом Правобережжя Петром Дорошенком.

То ж який висновок ми можемо зробити із цієї події сьогодні? Перше — кожен повинен усвідомлювати, що він є співвідповідальним за долю цілої Нації. Це одне з найважливіших правил не тільки для українського націоналіста — воно лежить в основі побудови громадянського суспільства. 

А другим є те, що різні політичні технології, які працюють на демонтаж державності, вже давно не нові. Потрібно врешті-решт навчитися їх розпізнавати та уникати. Проте, найкраще — нарешті зрозуміти, що тільки сильна Українська Самостійна Соборна Держава може захистити та надати можливості для індивідуального розвитку кожному громадянину. Саме тому національні інтереси завжди мають стояти вище особистих!