«Все готові» — це не лише прикмета характеру українського націоналіста і вже точно не гасло радянських піонерів. Це стан життя свідомої української молоді. Ні для кого не таємниця, особливо після Революції Гідності, що молодь – це рушійна сила змін, це ті, хто готовий боротися за свої переконання, боротися до кінця. Це не феномен сучасності, так було завжди.

На початку ХХст., серед української молоді популярними стають руханкові спортивні патріотичні товариства, такі, як «Січ», «Сокіл», «Луг». В рамках діяльності таких товариств молодь гартувала свій дух та тіло. Далі активна здорова молодь створює  «Пласт», через діяльність якого, вишколює цілу генерацію патріотично свідомих активістів. Популярним в колах юнаків були стрілецькі товариства, серед яких військове товариство «Січові стрільці». Така діяльність активно розгорталася в час, коли про те, що вже за кілька років розпочнеться перша світова війна і молоді доведеться взяти в руки зброю, ще ніхто не знав. Тож для чого це все було потрібно? Бо слід бути «все готовими». І молодь була готова. Готова відстояти прагнення до здобуття своєї держави в горнилі світової війни і визвольних змагань 20-х років.

Так починалося століття боротьби. За два десятки років така ж молодь почала гартуватися для продовження боротьби за Українську Державу. Системою військових та фізичних вишколів, ідеологічної підготовки виховалось нове горнило свободи в образі Української Повстанської Армії. Протягом двох років українцям вдалося сформувати потужну структуру, що гідно протистояла нацистській та радянській окупаціям. У 1944р. УПА досягла вершини своєї міці і саме в цей час відбувається найбільша сутичка українських повстанців проти військ НКВС. Вишколені, загартовані, готові, упівці дали гідну відсіч ворогу в бою під Гурбами. Відступили, зробили висновки, змінили тактику і ще протягом десяти років активно боролися проти ворога.

Заради пам’яті про перемоги, для гартування тіла і духу проводиться теренова гра «Гурби-Антонівці». Сьогодні гурбівські ліси – це місце національної пам’яті. На три дні ти покидаєш свою зону комфорту, вчишся ефективно співпрацювати з новими людьми, створюєте команду і досягаєте результату. В умовах гри ви випробовуєте свої фізичні можливості та морально-психологічний стан. Вчитеся, як не розгубитися у стресовій ситуації, як зорієнтуватися і скоординувати свої дії та дії інших. Розумієте де потрібно йти на пролом, де вперто стояти, коли варто відступити, а коли просто поговорити.

Гурби відбуваються з 2003 року. Протягом десяти років молодь вишколювалася, гартувалася, щоб бути готовою до того, що чекало у 2013-2014 роках. І молодь була готова. Не побоялася висловити свою громадянську позицію, не розгубилася під тиском злочинних дій беркутівців, стала «серцем до серця, лава до лави», змогла координувати дії, не прогнулася під шумом світло-шумових гранат і криків розлючених силовиків. Бо ця молодь вже вміла поводитись під тиском стресу, ми були готові психологічно і нам вистачало наших фізичних можливостей.

В умовах війни активна молодь готова до стресових подій. Однак, для ефективного подолання таких ситуацій і для пошуку найкращого шляху розвитку, мало просто бути морально готовим. Сьогодні постає потреба бути свідомим, розуміти тяглість державницьких процесів, усвідомлювати сенс боротьби, бачити її мету і осмислювати засоби.  Тому «Гурби» це не просто можливість загартувати себе фізично і морально, це нагода віддати шану тим, що гартувалися і боролися до нас, тим, що борються зараз. Це можливість випробувати себе і свої можливості, нагода зануритися в історію свого народу, відчути «дух одвічної стихії», це шанс згадати подвиги борців. І ми повинні це пам’ятати, щоб вчитись, щоб бути готовими і бути гідними продовжити чин.

Сьогодні наш терен – 25 квадратних кілометрів, а завтра ним стане вся Україна!