Війна, що закінчується дружбою

Дехто кладе до речового мішка спальник і пару рибних консерв, цим і обмежуючись. Дехто – ретельно пакує дощовик, кілька банок згущеного молока, складає теплий одяг, шукає запасне взуття, вщент набиваючи наплічник. Хтось їде потягом через усю Україну, а хтось – кілька годин автобусом. Різні люди з різних міст, яких об’єднує дещо спільне: теренова гра “Гурби-Антонівці”. Одинадцять років, одинадцять історій про перемоги і поразки, про гартування тіла і духу, про нічні стійкування і запеклі бої.

Кінець квітня - початок травня 2013 року поповнив скарбничку життєвих спогадів 300 молодих людей яскравими враженнями та емоціями. Вони відважилися поїхати на найбільшу теренову гру, яку організовує Молодіжний Націоналістичний Конгрес, щоб вшанувати бійців УПА і виховати нове покоління борців за Українську Державу.

Автобуси поступово з’їжджаються, все більше і більше людей у “камуфляжі” з наплічниками вітається одне з одним, радіє, що на небі світить сонце, погода хороша, а настрій – відповідний. Коли останні гравці прибувають до лісового масиву, де в 1944 році відбувся реальний бій УПА з НКВС, лунає команда: “Курені, шикуємось!”. І близько трьох сотень осіб, кидаючи всі справи, біжать до лави. Так починається відкриття гри. Урочисто і дещо офіційно: прапори, гімн України, виступи ветерана УПА Василя Кирилюка, історика Олега Тищенка, священика УГКЦ, голови МНК Сергія Кузана. Вони всі бажають успіхів гравцям, налаштовують їх на гру.

Коли команди отримують свої пов’язки, відбувається показовий бій. Потім курені розходяться в три точки терену площею 25 кв.км, гравці, повні сподівань на перемогу, в очікуванні старту. Дванадцята година ночі – і все, почалося! На наступні три доби кожен – відважний і витривалий борець.

Для куреня Левів (Львів, Суми, Київ, Полтава та ін.) справжня гра розпочинається за дві години після старту. Бажанню поспати заважають диверсанти, тож доводиться відбиватися і шукати інше місце ночівлі. А вже на світанку – полювати на прапор суперника, “чесати квадрати”, як говорять тут між собою, показуючи на карті місця пошуку.

А тим часом курень Вовків (Тернопіль, Рівне, Харків, Житомир та інші) знаходить чорне знамено і захоплює його. За словами Івана Брацюня, побачили прапор згори: він був у болоті, а стійковий сидів у…гамаку, адже навколо – вода. Ця знахідка принесла куреню 250 балів. “Червоні” вириваються в лідери. А “жовті” продовжують пошуки.

“Перший день гри, а ми так і не побачили жодного з “вовків”. Зате натрапили на стадо кабанів, косулю, лисицю. Теж непогано, але хотілося б побачити і людей”, - жартує сумчанка Катерина Волченко. Після обіду її бажання справджується: знайшли речовий табір “червоних”. Та бою так і не відбулося, курінь Левів уперто шукає прапор, щоб відігратися. Його, правда, так і не знаходять.

Ніч – час для відпочинку більшої частини гравців. Але не цього року. Диверсанти не дають спати нікому: цієї ночі прийшла черга “червоних” отримати привіт від “синіх”. Львів’янин Андрій Бень, диверсант, вирішує захопити в полон керівництво Вовків: коли начальник штабу та курінний повертаються з нічної наради, їх викрадають. Щоправда, до ранку – звільняють. За такі дії “синіх” на шість годин виключають зі гри, а курені отримують можливість забути про перешкоди досвідчених гравців.

На другий день гри Леви змінють тактику. “Я бачу, нам набридло “чесати” ліс? Тож давайте знайдемо “червоних” і нарешті покажемо їм нашу силу”, - закликає Костянтин Панасенко, один з чотових “жовтих”. Гравці у відповіть на це радіють, адже, за їх словами, “приїхали, щоб битися, а й досі не бачили суперника”. Ситуація вирішується досить швидко: близько обіду відбулася сутичка, в якій “жовті” виборюють перемогу. Та різниця в балах ще досить значна.

Другий день дав зрозуміти, що команди вирівнялися в шансах на перемогу. Попри штраф у 150 балів, який “жовті” отримали за порушення правил при встановленні свого прапора, чотири бої наближають їх до перемоги:  346 проти  454 балів. Усі розуміють: остання ніч та ранок третього дня будуть вирішальними. Інтрига та й годі!

Уночі не відбувається масових боїв, адже ллє дощ, та й гравці вирішують набратися сил перед відповідальною фінішною прямою. А з самого ранку Леви топчуть стежки терену, шукаючи супротивника. А тим часом, “сині” захоплюють обидва прапори куренів. Такий поворот подій дав зрозуміти: усе вирішить останній бій.

“Ми дуже хочемо перемогти, тим більше, моральний дух зараз на висоті: вчора чотири рази рознесли “червоних””, - хвилюються дівчата “жовтих”.

І бій таки відбувається: курені у неповних складах (хто на розвідці, хто бігає в інших завданнях) зустрілися дорогою на РВС. У запеклій сутичці перемогають Леви, хоча Вовки теж назбирали свій урожай з жовтих пов’язок.

І ось – кульмінація. Бали приблизно рівні. Шанси – теж. Усе має вирішити останній бій. Тридцять на тридцять прямісінько біля РВС в останні хвилини гри. Атмосфера напружена, ніхто не думає вже ні про сон, ні про їжу, ні про бажання втамувати спрагу. Вся увага прикута до 60 бійців. У результаті бою червоних пов’язок у руках жовтих – значно більше. Вони перемогли у бою. А як щодо війни?

Ще пару годин чекань і сподівань, і на закритті гри голова РВС Іван Кішка повідомляє: “З невеликим розривом переміг курінь…”жовтих”!”. А поряд з цим, гість, другий голова МНК, народний депутат України Олег Медуниця зазначає: “Тут не має переможців і переможених. Ми всі – по одну сторону барикади. Ми – борці за Україну. Всі – молодці”.

Гра, довжиною в три доби, закінчилася. Гравці від’їжджають до міст, повертаються до буденного життя. Що дали їм Гурби? Комусь – показали, що таке відвага і відсутність страху. Комусь – допомогли знайти друзів, з якими ще не раз зустрінуться на грі і поза нею. Комусь – зворушили у душі почуття любові до України, розбудили повагу до воїнів УПА. Комусь – принесли радість перемоги, а комусь – гідну поразку, якої не варто соромитися: адже поза тереном усі ми – друзі.