Тернопільська молодь провела вечір на сіні

Ніч із 12 на 13 грудня, яку називають Андріївською, з давніх-давен особливо виділялася серед українських традицій. Свято є продовженням молодіжних гулянь, які розпочинаються 7 грудня з відзначення покровительки дівчат Катерини. На Андрія хлопці та дівчата шукають собі пару. Якщо дівчата судженого-рядженого виглядають у ворожінні, способів якого є чимало, то хлопці йдуть, так би мовити, на пролом і роблять збитки своїм симпатіям. Найпоширенішим із виявів такої уваги до дівчини, яка впала в око в українських селах, був звичай знімати ворота та закидати їх на дах будинку. Згідно з традиціями, ввечері 12 грудня молодь сходилася до одного дому, де всю ніч грали в ігри, жартували, ворожили та оповідали різні історії. Як правило, обирали простору хату, господиня якої – самотня жінка: бабуся чи вдова. Її всі прибулі величали «вечернична», «досвітчана мати», «паніматка». Саме вона стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій під час вечорниць. У Тернополі в Андріївську ніч молодь дотрималася традицій та організувала «Вечорниці на сіні». Віталій Вовк, голова Тернопільської обласної організації МНК: «Зараз буде відбуватись таке театралізоване дійство, де будуть показувати, як вечорниці відбувалися колись. Після того в нас будуть усілякі ігри, конкурси, ворожіння, забави для молоді. Я за всіх хлопців не можу сказати, але думаю, що українські традиції порушувати не можна, тому можна навіть маленьку шкоду дівчатам зробити». Господинею на тернопільських вечорницях на сіні була не бабуся і не вдова, а молода і красива Марія Шаплай. Попри свою юність, свої обов’язки дівчина вивчила на «відмінно». Марія Шаплай, господиня «Вечорниць на сіні»: «Клись традиційно господиня слідкувала за порядком на вечорницях, за дотриманням традицій. Сьогодні в нас господиня ніби організовує застілля, розваги для молоді і керує процесом». Андріївську ніч у народі називають «Святом калити». На вечорницях проводили обряд кусання калити – великого коржа з білого борошна. Його тісто – солодке з медом, запечене, щоб було важко вкусити. Місили тісто від найстаршої до найменшої. Несучи калиту до печі, кропили дорогу водою та співали. Спечену калиту підв’язували на висоту червоною стрічкою чи дівочим поясом, а хлопці, підстрибуючи, мали відкусити шматочок.