Свободу чесним!

31 лютого. Відбувається друге засідання апеляційного суду Києва у справі Павліченків, яких звинувачують у вбивстві судді Зубкова. Як і під час попереднього засідання 14 січня, недалеко від будівлі суду вболівальники ФК «Динамо» проводять мітинг на підтримку свого товариша – вболівальника цього ж клубу Сергія Павліченка. Його разом з батьком судять у справі, доказова база якої, м’яко кажучи, розвалюється. Ці хлопці, а також тисячі інших в Україні та по всьому світі переконані, що справа проти Павліченків сфабрикована, а всі докази у ній здобуті незаконним шляхом. Тому й відбувається черговий мітинг на Солом’янській площі Києва.

Правда, на ньому, на відміну від попереднього, немає мікрофонів і колонок, немає й «говорячих голів» - політиків та громадських діячів, які виступали один за одним минулого разу, надриваючи горлянки. Ніби змовились – всі кудись зникли. Цього дня були лише друзі Сергія – вболівальники, а також небайдужі люди. Одна дівчина приїхала аж із Криму, щоб взяти участь в акції.

Учасники обступали спікера, щоб послухати новини з зали суду. Результат очікуваний: вирок цього дня не було винесено, засідання перенесене на 6 лютого. Загалом, воно тривало 5 годин. За цей час деякі з учасників пішли, однак більшість залишилась стояти, незважаючи на сніг з дощем, а також, що день – робочий.

За ці 5 годин я зловив себе на думці, що заздрю Сергієві Павліченку, адже він має друзів, для яких «Один за всіх – і всі за одного!» - не просто гасло. Саме завдяки їм вимогу «Свободу Павліченкам!» вже чують в усьому світі.

Я пригадав, як кілька років тому ми з дружиною переїхали з Харкова до Києва. Так сталось, що я ще не встиг освоїтись в новому місті, як потрапив до міліції. Причина –  разом з іншими націоналістами (серед яких були громадські діячі, політики, народні депутати) зривали брехливий захід відомого нині українофоба. Протримавши нас увесь день в райвідділі, близько опівночі перейшли до розгляду наших справ в суді. Попри те, що робочий день давно закінчився, суд не поспішав виносити рішення. Але за вікнами я чув «Героям Слава!» і почувався впевненіше. Коли все закінчилось і я нарешті вийшов на вулицю, мене зустрічали мої друзі з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, які в той пізній час все ж чекали під будівлею суду. Пізніше моя дружина розповідала, що не уявляла собі, що б робила того дня сама в чужому місті, якби не друзі. І за це я їм буду завжди вдячний.

Можу лише уявити, як почуваються Сергій Павліченко та його батько. Однак переконаний, що попри тиск слідчих і прокурорів, їм впевненіше і легше, коли під вікнами стоять люди, які прийшли їх підтримати; які не підуть з-під стін суду попри сніг, дощ чи робочий день, адже «Разом – і до кінця!». А коли їх врешті випустять, ці люди зустрінуть їх першими.  

До цієї справи я не чув про Павліченків, вони не були відомими особистостями чи політичними лідерами. Однак приклад футбольних вболівальників не дозволяє стояти осторонь. Їх виступи своєю масовістю та щирістю начисто перекреслюють «діяльність» нинішніх політичних сил з їхніми проплаченими мітингами; спростовують їхні твердження про існуючу зараз байдужість молоді.

Сьогоднішній мітинг відбувався не безпосередньо під стінами суду. Як я казав, не було мікрофонів і «палких ораторів», ніхто не штурмував будівлю, не перекривав рух, і взагалі, здавалося, не створював жодних незручностей для оточуючих. Та повернувшись додому, я прочитав в Інтернеті заяви про тиск вболівальників на суддів, зокрема, від уповноваженої з прав людини Лутковської. Це значить, що влада не може ігнорувати ці акції, а отже – обрано правильний шлях.

На сьогоднішнє засідання не пустили журналістів, хоча приміщення зали було напівпорожнє. Наступним логічним кроком має стати затягування процесу, призначення засідань в незручний час… Щоб з кожним разом увага громадськості зменшувалась, щоб ті, хто приходить підтримувати Павліченків, втомились стояти на «черговому мітингу». Тоді можна й рішення «потрібне» виносити.

У цій грі, де на карту поставлено долі батька й сина, переможе той, хто виявиться стійкішим, хто стоятиме «… до кінця!». Тому якщо наступного разу у вас виникнуть сумніви, чи йти на подібний мітинг - не вагайтесь. Своєю присутністю Ви не лише підтримаєте товариша, але й допоможете відновити справедливість. Свободу чесним!