Спротив декомунізації – це латентний сепаратизм. Компромісів не буде!

“Не дамо переписати історію!” , чується галасливе…  Десь це вже було. Не так давно на Донбасі почали говорити про право “чтить дєдов” і зберегти власну історію. Закликали Путіна ввести війська,  а георгіївську стрічку взяли за символ. Це приклад того, як легко зманіпулювати історичним минулим, особливо, якщо воно насичене міфами закордонного виробництва. І це відбулося не десь та колись, а у нашій державі два роки тому.

Зараз спротив декомунізації підігрівають і очолюють  колишні члени КПУ та Партії регіонів. Я хочу говорити відверто: комуністи і регіонали – це колабораціоністи, які будуть хлібом і сіллю зустрічати російські танки і першими передаватимуть окупаційній комендатурі списки українських активістів. Так було в Криму, Донецьку і Луганську. У мене немає жодних підстав сумніватися, що так буде і в Сумах, Харкові чи Одесі.

І я розумію, чому вони так активно протистоять декомунізації. Справа не лише в бажанні повернутися з маргінесу політики, граючи на емоціях і ностальгії бабусь.   Це ментальна боротьба. Це спроби втримати останній фортпост “русского мира”.

Окупація почалася далеко не два роки тому. Війна починається в головах.   Навіть після розвалу СРСР Росія намагалася втримувати Україну в своєму гуманітарному просторі: спільні свята (23 лютого та 9 травня), одна віра, мова, спільне історичне минуле. І коли дім людини знаходиться на вулиці 40 років Жовтня, то так чи інакше той Жовтень стає для неї чимось рідним, близьким, своїм. А де ще є такі вулиці? Ясна річ, поруч – за кілька кілометрів від кордону. Саме всі ці фактори створили умови для того, щоб значна частина українського населення, під впливом пропаганди,  сприймала своїх співвітчизників як фашистів, а російські танки і “зелених чоловічків” – допомогою братнього народу.

Сьогодні я бачив бабусь, які хочуть померти на вулиці Павліка Морозова. Пригадуєте кримських бабусь, які хотіли померти в Росії? Їхня мрія здійснилася – вони померли. І разом з собою поховали и майбутнє своїх внуків. Молодь Криму лишилася без Visa і без віз. І без перспектив.

Новина про те, що в Сумах демонтували агітаційний намет Опоблоку, де збирали підписи проти декомунізації, швидко дійшла до російських користувачів соціальних мереж. І ось реакція:

Можна було б сприйняти ці слова, як порожні, якби нам не доводилося ховати українських бійців, які загинули від рук російських солдат. Погрози про “визволення” – це не  просто слова. Це – реальність.

І скажу ще одну цинічну річ. У тих містах, де прояви сепаратизму в 2014 році придушувалися українськими активістами: безкомпромісно і жорстко, зараз немає пострілів і обстрілів. Там, де в українців не вистачило сил і рішучості – зараз війна.

Спротив декомунізації – це латентний сепаратизм. А з сепаратистами і російськими агентами -компроміси неможливі. Дай Бог нам сил і рішучості!