Порівнювати Митний союз з Європейським союзом – все одно, що порівнювати ''Ладу Калину'' з ''Porsche Cayenne''

Про сучасний націоналізм Націоналісти традиційно говорять про створення Української держави. Такої, де все, включно з питанням про євроінтеграцію, сприймається під кутом зору користі для  українців. Натомість націоналізм сьогодні сприймається як «кабінетна» теорія, написана в 30-х роках, яка говорить про ряд догм. Тому нам слід навчитися жити не «по букві», а по духу ідеології. Себто не робити культ з історії та тих понять, які були закладені у 30-40х роках. Зберігаючи сутність ідеології, важливо модернізувати її та пристосувати  до сучасного життя. Якби такий процес не відбувався у 30-40-ві роки – не було б ніякої ОУН, а лишалося би «Братство тарасівців». Націоналізм, як писав Донцов, це є жива ідеологія, яка розвивається, йде у ногу з часом і передбачає сучасну політику. А задачею номер один сучасної дійсності є очищення від совку і вихід з кола впливу Росії. Про шлях України до Європи Українці – частина європейської сім’ї. І якщо ліберали говорять про економіку та права людини, ми повинні говорити про те, що єднає з Європою нас . А це – спільний простір:  цивілізаційний і культурний. Україна завжди була його частиною. Наша релігія, культура, традиції є європейськими, тому наш шлях в Європу не є надуманим. Природно, що українці хочуть жити у спільному європейському домі. Про стереотипи Євросоюз наразі не може повністю забезпечити прагнень українських націоналістів. Цьому сприяє і європейська бюрократія, і дискримінаційна політика так званої політкоректності, яка придушує багато здорових ініціатив, і наплив мігрантів, і ерозія сімейних цінностей.  Та сюди не можна віднести стереотип, що перетунувши кордон, на вас чекатиме чорношкірий гей-наркоман. Таке сприйняття нав’язується Росією, і що дивно, він жваво підтримується рядом псевдонаціоналістичних партій. Треба розуміти, що вступивши до Євросоюзу, ми не змінимо орієнтацію, не змішаємося з неграми і не вживатимемо наркотики у більшій мірі, ніж це є зараз. Про перспективи У разі вступу України до Євросоюзу, держава не зможе залишатися «статичним» членом об’єднання. Її прийняття призведе до виникнення дисбалансу. Але ряд європейських політиків, які виступають за те, що Європу як геополітичний фактор треба посилювати, чітко розуміють, що саме приєднання такої великої держави як Україна сприятиме підвищенню могутності ЄС. Тож Євросоюз висунув нам «список Фюле» щодо підписання угоди про Асоціацію. Важливо зрозуміти,  що насамперед список потрібен українцям. Це наше домашнє завдання, яке ми мали зробити ще 20 років тому. Це боротьба з корупцією, це вивід з тіні капіталу і таке інше. Усі ці вимоги необхідні нам, як дорожня карта туристові. В України є шанс виконати домашнє завдання двадцятилітньої давності.  Коли Україна стане на європейський шлях розвитку і почне діяти, з’явиться наслідок цієї трансформації. Рано чи пізно, але влада зазнає змін, адже трансформація конкретизує виборче законодавство, виводить з тіні капітали. Рекомендації, які нам дає ОБСЄ і Венеціанська комісія щодо виборчого законодавства, є дуже вигідними для нас. І вигідними зокрема для націоналістів, бо є можливість створити нормальну праву партію, яка не буде на «підпитці» в олігархів і зможе конкурувати. Все це може бути реалізовано, якщо буде прийнято Виборчий кодекс, європейський закон щодо існування фінансування діяльності політичних партій. Згідно нього, держава буде фінансувати партії відповідно до того, скільки голосів вони набирають. Про стосунки «Україна – Росія» Українська та російська держави не є братніми, адже в глобальному розумінні, ми – природній перший конкурент Російської Федерації. Якщо в Україні відбудуться позитивні зміни, то ті родинні, інформаційні, економічні зв’язки, які працюють зараз проти України, будуть працювати в режимі реверсу. Зараз через ці зв’язки до нас просочується гниль “Руского міра”.  Але якщо позитивні зрушення в Україні таки будуть, інформація про це почне поширюватися. Чутки про те, що у нас краще живеться, немає корупції, можна жити в нормальній країні з якісною освітою і медициною, змушуватимуть громадян Російської Федерації замислитися про це.  Новий стандарт життя примусить економічних партнерів, які є між Україною і Росією, також жити за новими правилами. Україна – природній магніт для всіх пострадянських республік. Якщо почнуться якісні зміни у нас, то вони матимуть відлуння і в Білорусі, і навіть у Прибалтиці, Грузії та Молдові. Тому Україна кристалізується в регіональному рівні. Ті, що  зараз під ярмом Росії, схочуть з-під нього вийти, шукатимуть іншого політичного партнера. І, таким чином, Україна буде ставати регіональним лідером.   Україна, ще навіть не інтегрувавшись, але маючи напрямок на Захід, уже отримує  великий позитив у енергетичному  питанні. Те, що ми купуємо газ у Чехії, Німеччині, а не в Росії – це вже великі геополітичні кроки. Бо вся українська політична корупція базується на газових справах. Зменшуючи вплив «газової труби», ми віддаляємося від Росії. Приємно також те, що за «помаранчевих» про це тільки говорили, а зараз – це відбувається насправді. Усі сланцеві, газові та інші угоди, звичайно, містять у собі корупційну складову. Цього не уникнути – все одно хтось украде, якщо захоче. В майбутньому ж корупційна складова буде викорінена з цих корисних угод. Про «слов’янську єдність» Всі ці слова про давнє слов’янське братство звучать з уст Росії тому, що їй потрібна кров білих слов’янських людей. Росіяни вбачають проблемою те, що у країні фактично не лишилося власної слов’янської складової. Усі заклики до єдності – пропагандистські міфи. Росії важливо не втратити свій ринок збуту, енергетичну колонію. Порівнювати Митний союз з Європейським союзом – все одно, що порівнювати «Ладу Калину» з Porsche Cayenne. Усіх, хто вагається щодо свого вибору, треба просто запитувати: де ви хочете, щоб навчалися ваші діти – в Калузі чи в Кембриджі? Де ви хочете зберігати гроші – в Швейцарії чи в Рязані? Про США та Великобританію Окрім країн Євросоюзу, є ті, які зацікавлені у зміцненні антиімперського блоку на території Європи. Прикладом є Великобританія чи США. Відповідно, коли Україна наблизиться до цього простору, виникнуть можливості глобального партнерства із тими ж США чи країнами Західної Європи. Варто згадати і той період, коли Україна віддавала ядерну зброю, підписавши Будапештський договір, згідно з яким гарантами незалежності України є Великобританія, Росія і США. У контексті постійного тиску з боку Росії, потрібно згадувати цей договір у стосунках з Великобританією та США. Ми віддали зброю, закрили ЧАЕС – наші зобов’язання виконані. Про роль громадськості Важливо активізувати громадськість, щоб вона змушувала владу і опозицію працювати на угоду про асоціацію і подальше її виконання. У такому випадку громадськість зможе стати суб’єктом політики. Ми намагалися це зробити під час проекту «Порозуміння заради європейського майбутнього». Слід досягти того, що коли націоналіст оцінює ситуацію і бачить перед собою дві мішені – Януковича і Путіна – в нього не має виникати сумнівів, що ворог номер один – це Путін. Зараз активно нав’язується думка, що головне – подолати Януковича. Для нас, державників, головне – зберегти державність, відділитися від Росії. Про референдум Кампанія, розпочата з ініціативи Медведчука і Симоненка стосовно референдуму, спрямована на делегітимізацію українського європейського вибору. Теми прямої демократії використовуються у кампанії для того, щоб показати: вибір, який  буде здійснено в кінці листопада – вибір корумпованого уряду Януковича і так званих «помаранчевих». Себто це фактична змова проти народу, який хоче слов’янської єдності. А що лишається нам? Прийняти цей виклик! Соціологічні опитування свідчать, що більшість українців хочуть жити в європейський Україні. Люди, молодші за 35 років, є або прихильниками євроінтеграції, або нейтрально ставляться до неї. Це означає, що за 10 років (а раніше претендувати на кандидатсво в ЄС марно) настане тотальна підтримка євровибору. З огляду на це, Росія зараз дуже нервує. Посилює нервування і фактор часу – Путін старіє, поки що приєднав тільки Осетію і частково Абхазію. Йому треба відповідати іміджу «великикого об’єднувача російських земель». А з Україною йому це не вдається. Тому наша ціль – зібрати велику кількість підписів на референдумі, щоб продемонструвати владі й усім іншим, що українці готові підтримати європейський курс. Про реальність відриву від Росії Щоразу перед нами стоїть виклик – не залежати від Росії. І наша теперішня “дистрофічна” держава – це вже великий плюс. Кожен рік нашого існування збільшує шанси вижити. Держава і нація – споріднені речі. Якщо є принаймні ця оболонка, то нація як біосоціальний організм має здатність себе відтворювати. У 1991 відбувся перший крок – здобута «рамочна» незалежність. 2004 рік – сформувалося громадянське суспільство. Люди нарешті почали захищати себе, свої права. Третій етап, який ми зараз переживаємо – зовнішній, тобто Європа. Якщо ми подолаємо його, то можна буде говорити про четвертий етап, який буде вже, можливо, національно-визвольним, зміцнюючим.  Цікаво, що зараз частина правління, яка відчула «братню любов», у приватних розмовах говорить про те, якими дурними були 2008-го. Ще цікаво, що будь-який президент України змушений діяти в національних інтересах. У більшій чи меншій мірі. Тому прогрес, порівняно з історією сторічної давності, помітний. Про Тимошенко Україна не має бути заручником тільки того, чи вийде Юлія Володимирівна з тюрми. Занадто велику ціну було заплачено минулими поколіннями, щоб ми зараз торгувалися тільки за однієї причини. Про відповідальність Зрештою, у нас все буде або добре, або погано – такий прогноз. Точно можна сказати тільки те, що за провал у асоціації буде винна і влада, і опозиція. Не можна ділити їх на добрих і поганих. Доведеться викорінювати і автоматично робити ворогами України і тих, і інших. Навіть опозиція у разі провалу має просто вибачитись і піти з парламенту.