Партiя регiонiв вiдбирає у людей землю

За мiсяць до Євро-2012 у людей знову забирають землю. Начебто пiд дорогу до стадiону, яку мають будувати... тринадцять мiсяцiв ...То була вiйна. Дві гривнi, запропоновані державою за метр землi, -- то був грабiж. Нахабний i цинiчний. "Євро-2012 на кiстках" -- цей скандал пам'ятають усi. У малих дiтей, у хворих жiнок держава забирала землю. Так готувався Львiв до футбольного чемпіонату, пише "Експрес". Людей дурили. Платили копiйки. Казали: хапайте, що даємо, інакше задарма, силою заберемо. Так влада Львiвщини будувала дорогу до євростадiону. Селяни тодi вперлися: помремо, а землi не вiддамо. Та крові ніхто не хотiв, чиновникам вона була невигідна. Зірветься Євро -- втратять дармовий заробiток! Тож будiвництво дороги перенесли. Земля залишилася у селян. Але те, що вiдбувається нинi, суперечить здоровому глузду. Дорогу давно спорудили, а землю... знову забирають! Ми писали про це. Двiчi. I пишемо про це втретє. Пишемо, що сьогоднi дiї чиновникiв щодо власникiв землi: онкохворої Ольги Петрiв, багатодiтної матерi Наталi Керод та Валентини Бобенчик -- не просто незаконнi. Це -- бандитизм. Вiдвертий i зухвалий. Розв'язки дороги, пiд яку забирали землю у селян, нiхто вже не будуватиме. Причина проста: за стандартом, термiн її спорудження -- 13 мiсяцiв. До Євро -- мiсяць. Чому ж забирають ці шiсть гектарiв бiля самого стадiону? Та, видається, пiд бiзнес! Видається, собi. Або продадуть -- товаришам по партiї.

Документи засвiдчують, що збудувати за мiсяць дорогу неможливо

"Віддавайте за шість, бо силою заберуть" Почалося все пiвтора року тому. Пiд Львовом будували євростадiон. Чиновники заявили: до арени потрiбна дорога. Та на цьому місці була людська земля -- хто п'ять соток мав, а хто й по два гектари. Ще документацiї щодо розв'язки дороги нiхто й в очi не бачив, а до селян почали їздити чиновники. Спершу пояснювали: вiддавайте землю добровiльно i негайно, бо це на користь держави. Не дiяло. Тодi просили. Зрештою стали пропонувати селянам грошi за ту земельку. "Перша цiна була дві гривнi 85 копiйок за квадратний метр. Люди, коли це вчули, лемент у селi зняли. Це ж менше нiж вартiсть буханки хлiба, а земля пiд Львовом для багатьох -- то остання надiя", -- згадує Ольга Петрiв. Для неї два гектари земельного паю справдi -- остання надiя. У жiнки рак, грошей на лiки нема... "Ходоки" вiд обласної адмiнiстрацiї, що контролювала це питання, скоро зрозумiли: тi "злидарi" за дві гривнi продавати землю не погодяться. Знову змiнили тактику. Почалися погрози: пришлють бульдозери i силою заберуть. Тоді нiхто копiйки не дасть, ще й оштрафують. Та селян виявилося не так просто залякати. "Я боялася ночувати вдома. Боялася випускати дiтей на вулицю. Люди в селi говорили: якщо не вiддамо землi -- нас уб'ють", -- згадує Валентина Бобенчик, одна iз "селючок", що оголосили вiйну i владi, i її партiї. Нинi вона чекає народження дитини. Каже -- землi не вiддасть, боротиметься разом iз дитям пiд серцем. Загалом мали забрати пiд дорогу землю в 59 власникiв. Влада підняла ціну до шести гривень із копiйками за квадратний метр. І далі наголошувала: не погодитесь -- держава забере силою. Цькування селян iз Зубри, звідки бiльшiсть власникiв земельних дiлянок, тривало. Гiй, голова сiльради, наказував слухати владу. Позицiя селян захиталася. Поповзло: "Ми що, проти влади? Заберуть усе, а так хоч якась копiйчина буде". До села приїхав нотарiус. Пiзнiше десятки людей, яких я питала, що вони в нотарiуса пiдписували, так i не змогли пояснити, що то був за "папір". "Якийсь документ", -- казали. "По шiсть?" -- перепитувала я. Люди хнюпили голови. 56 iз 59 побоялися "тягатися з владою" і продали свою землю... Селяни проти держави ...Зосталося троє. Валентина Бобенчик, Наталя Керод, мати шiстьох дiтей, та Ольга Петрiв, хвора на рак. У них разом на трьох -- шiсть гектарiв землi. Вся вона нарiзана суцiльним шматком пiд самим порогом стадiону. Цi троє затялись: стоятимуть на смерть. Їм втрачати нiчого. По два гектари землi пiд Львовом -- їхній єдиний статок. Не вiддадуть. Пускайте бульдозери. "Ми ляжемо з дiтьми пiд колеса", -- заявили. В обладмiнiстрацiї, в тодiшнього власника кабiнету, екс-губернатора пана Горбаля, -- нарада за нарадою. Що робити з тими "дурними селючками"? Київ тиснув -- давай землю. А тi троє вперлися. За свою землю, свою гiднiсть. За селянами стояв i закон, який в Українi видали спецiально пiд Євро-2012 за пiдписом гаранта держави. Там зазначено чiтко: в осiб, чиї земельнi дiлянки потрапили пiд будiвництво об'єктiв Євро-2012, держава має викупити їх або ж запропонувати рiвноцiннi взамiн. Тобто, якщо власниковi даватимуть не два, не шiсть гривень за метр землi, а й тисяч десять, а вiн не хоче продавати і просить рiвноцiнну взамiн -- закон є закон, робiть, чиновники, те, що просить газда. Керод, Бобенчик, Петрiв нiчого не мають проти Євро-2012, стадiону та дороги до нього. Просили лише рiвноцiнних дiлянок. Спершу чиновники й чути не хотiли про "замiну". Та зрештою заворушилися: знайшли непокiрним "селючкам" землю. Запропонували три варiанти: однi дiлянки на болотах, другi -- пiд високовольтними лiнiями, ще iншi -- за пiвсотнi кiлометрiв вiд Львова. А що могли краще запропонувати? Продана давно вся добра земля! Продана своїм, товаришам з партiй та олiгархам. Жiнки вiдмовилися від таких ділянок. Почалися суди. Iнiцiатором позову виступила обласна адмiнiстрацiя. Селяни подали зустрiчний позов. У новинах заряснiло: "Земельна вiйна -- селяни проти держави". Такий прецедент в iсторiї України був уперше. Три знедоленi жiнки повстали, оголосили вiйну беззаконню влади, що творила безчинства. Кому шість гектарів? Пiсля циклу матерiалiв на шпальтах "Експресу" -- "Партiя регiонiв забирає у людей землю" -- до редакцiї звідусіль ішли листи та телефоннi дзвiнки на пiдтримку вiдважних жінок. "Не вiддавайте землю. Тримайтеся! Ми з вами!" -- сотнi й тисячi готовi були стати плiч-о-плiч зi знедоленими жiнками. Чиновники заметушилися. Нiхто не знав, як може повернутися те "забирання землi у селян пiд Євро-2012". Тим паче, що закон був на боці селян. А тим часом скандал не вщухав. На знак протесту селяни вийшли на вулицi у розiрваних вишиванках. Подертою сорочкоювони показували свiту, як Україна готується зустрiчати Євро-2012 -- забирає в українцiв останнє. Скандал набирав мiжнародного розмаху. Аби вгамувати пристрасті, чиновники скликали прес-конференцiю i зробили гучну заяву: розв'язку дороги до стадiону перенесли в iнше мiсце -- землю у селян нiхто вже не забиратиме, хай, мовляв, заспокояться. Обласна адмiнiстрацiя вiдкликала свiй судовий позов. Суд ухвалив: припинити справу щодо "земельного скандалу" у зв'язку з тим, що позивач, тобто держава, вже не хоче судитися зi селянами. Здавалося б: iнцидент вичерпано. Земля залишилася власникам. Можна було б поставити крапку. Але... Помiнявся представник Президента. На його мiсце прийшов уже скандально вiдомий пан Костюк. Той самий, який незаконно отримує зарплату з рук одiозних депутатiв-олiгархiв Дубневичiв. I з невiдомих причин питання "зубрiвської землi" постало знову. Майже через рiк пiсля вичерпаного iнциденту до редакцiї знову зателефонувала Наталя Керод, мати шiстьох дiтей: "У нас знову забирають землю". Кажете, не може такого бути, адже обласна адмiнiстрацiя вiдмовилася вiд судової тяганини? - Може. У нашiй неправовiй державi, де в судах хiба тарифи не пишуть вiдверто на стiнах, може бути все. Виявилося, що до Вищого адмiнiстративного суду з позовною заявою звернулося... ДП "Дирекцiя з питань будiвництва об'єктiв Євро-2012". Що ж просить у шановного суду "Дирекцiя..." в особi директора Щедрiна? Немало-небагато: скасувати ухвалу апеляцiйного суду й вiдправити справу на новий розгляд! Та знову забрати в селян землю! Що вiдправляти i що скасовувати, коли чиновники самi вiдкликали позов i суд це тодi пiдтвердив? Андрiй Петришин, адвокат селян iз Зубри, каже, що ситуацiя є дуже дивною. Бо начхати "Дирекцiї...", комерцiйній структурі, що вона не має права оскаржувати дiї представника Президента. Та Вищий адмiнiстративний суд закриває очi на термiни давностi (згiдно з законом, на оскарження дається десять днiв, а пройшов майже рiк) i повертає справу на новий розгляд! Тепер знову буде суд. I знову у багатодiтної матерi, онкохворої та вагітної жінки забиратимуть їхню землю. Хто ж зазіхає на тi шiсть гектарiв знедолених людей? Далi буде... Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Тарас ВАРХОЛЯК