Навіщо перейменовувати?

Багато моїх знайомих не розуміють, навіщо нам потрібна декомунізація. Навіщо перейменовувати? Залишимо все як є! На вулиці Леніна житимуть ті ж самі люди. Вулицею Будьонного кожного ранку до школи ходитимуть ті ж діти, і їх, зрештою, мало турбуватиме назва.

Починаючи писати, я мимоволі згадав, як учитель історії задав нам приготували короткі повідомлення про назви вулиць, на яких ми живемо. Про людей, іменами яких вони названі.

Моя вулиця носила ім’я  маршала радянського союзу -  Будьонного Семена Михайловича. Інформація у «Вікіпедії» повідомила, що він керував наступом на УНР і був однією з головних фігур, що здійснювали військову інтервенцію в Україну.

У мене виникає логічне запитання: чому іменем людини, яка завойовувала мою країну, названа моя вулиця? Абсурдна ситуація! Ми намагаємося побудувати нову державу, але наші вулиці названі іменами катів.

Ще один приклад – «славнозвісний» комуніст Петровський Григорій Іванович.  Людина, яка з жовтня 1932 року була призначена відповідальною за хлібозаготівельну кампанію в Донецькій області. Цікавим є той факт, що Дніпропетровськ був так названий ще за життя Петровського (у назві немає абсолютно нічого спільного з апостолом Петром). Кат залишається катом, святий залишається святим.

Звідси випливає цілком доцільне питання: що я скажу своєму синові? Чому вулиця, якою він кожного ранку йде до школи,  названа ім'ям людини, яка влаштовувала в Україні геноцид? Що я скажу  дідові, який провів у радянських концентраційних таборах чверть життя? 

Тому декомунізація - це не відмова від історії, це відкриття забороненої комуністичним режимом правди. Це вимушений крок, який має зробити Україна, коли вона хоче жити і розвиватися. Наостанок, хотілося би сказати ще одне… Вулиці так званого «руського міра» носять імена Петровського і Дзержинського, Будьонного і Маркса.