На прикладі ірландців вчимося перемагати

Книгу "Нація, яка не капітулює" мені пощастило прочитати одному з перших після її виходу з друку. Особисто мене дуже порадувало, що це видання, наповнене маловідомими фактами з історії боротьби ірландців за незалежність своєї держави та унікальними фотографіями, є легким для сприйняття і насичине тим змістом, який, сподіваюсь, сподвигне і українців до героїчного чину.

Упорядники книги Віктор Рог і Ярослав Іляш підготували саме той продукт, який дасть максимальне уявлення про національно-визвольний рух ірландської нації протягом 19-21 століть.

Доречними є паралелі, які наводить Віктор Рог в передмові до збірки, між долями українського та ірландського народів. В цьому контексті пригадуються слова Ярослава Іляша під час презентації книги в Тернополі, коли упорядник відзначив, що під час написання книги у нього виникало відчуття певної недолугості українського народу. Маю в цьому з ним не погодитися! І заперечу його ж словами та фактами з книги: ірландці піднімали повстання кожні 40 років. Вирізалося ціле покоління, наступне покоління виховувалося в страху, але вже діти цих ірландців піднімали наступне повстання. Хіба в Україні було не так? Після Голодомору в Україні панував тотальний страх, але вже за 10 років з’являється УПА, яка піднімає прапор боротьби проти поневолення. Після придушення українського повстанського руху через деякий час виникає рух дисидентський. А вже наступне покоління спричиняє падіння радянської держави! А нащадки цього покоління в 2004 році виходять на Майдан, аби не дати Україні відкотитися в тоталітарне минуле.

Важливий аспект, який зачіпає праця "Нація, яка не капітулює", - це боротьба ІРА за соборність всіх земель, в першу чергу мова про Ольстер – Північну Ірландію, яка входить до складу Королівства Великобританія. Прочитавши розділи, що стосуються боротьби за цю землю, не припиняю дивуватися і захоплюватися стійкості та жертовності ірландців, що проживають в Ольстері, незалежно, чи той ірландець - простий робітник, селянин, офісний працівник чи викладач університету.

Що надає цим хоробрим людям такої жаги і відчайдушності? Як сказав Іляш, ці чесноти, всупереч обставинам, з’явилися завдяки їх вірі в Бога, в себе, в свій народ і свій дух. За задумом авторів, книга спрямована перш за все на молодь. Зі свого боку скажу – вона однаково розрахована і на молодих людей, і на тих, кому за тридцять, і на українців більш старшого віку. Бо для кожної вікової групи вона має свою актуальність. Для більш романтичної молоді – це історія індивідуального та загальнонаціонального героїзму, для військових – це інформація про досвід військової самоорганізації ірландців, для людей середнього віку – оповідь про те, як в складних обставинах, зокрема, на еміграції, сини Ірландії заробляти гроші на спільну справу та й просто для того, щоб вижити в чужому середовищі. Одним словом, «Націю, яка не капітулює», я сам одним духом прочитав і кожному рекомендую!

І ще раз хочу авторам – Ярославу Іляшеві та Віктору Рогу – подякувати за добру науку!