Камо грядеши, Україно?

20 років тому вийшла моя перша публікація в газеті ОУН, яку сьогодні маю честь редагувати. Довший час не міг її знайти, а сьогодні випадково (а чи випадково?) витягнув саме цей примірник газети з величезної гори періодичних видань, котрі накопилися на Ярвалі. Перечитав думки і тривоги 22-річного юнака з Сумщини і вирішив поділитися ними з сучасним читачем. Віктор Рог Сьогодні вже навіть найбільші оптимісти починають усвідомлювати, що процес становлення Української Держави штучно гальмується. Хочу сказати, що він давно спрямовується в русло, яке веде до створення практично російської недодержави з назвою «Україна». В неукраїнську ще форму вже вливається антиукраїнський зміст. Усе переплуталося в голові обивателя, і вже найбільшим ворогом Української Держави є... сучасна «українська держава». У мешканців цієї території з побудовою омріяної Самостійної України при голосуванні на референдумі 1 грудня насамперед асоціювалося автоматичне постання «землі обітованої», збувалася мрія про вільну Україну, що спливала б салом з пампушками. Масова орієнтація була саме такою. Але реальність абсолютно заперечила цю мрію. Вона зробила багатьох прихильників незалежності її ворогами. І зараз дуже тяжко стало апологетам «демократії» відмежовуватися безперестанку від тих обдурених, хто готовий їм видряпати очі, волаючи: «Де наш бензин?!», «Де наш цукор?!», «Оце така вільна Україна?!!» І таких стає дедалі більше. Відійшли в минуле часи, коли в колони під синьо-жовтими прапорами із рухівськими гаслами збиралися десятки тисяч людей. Ейфорія минула, і тепер багато з тих, хто вчора мріяв про свою державу, проклинають її. «Гарну» роботу проводять і наші ультрадемократи, з високих трибун пояснюючи озлобленим, що «нарешті віковічна мета досягнута, і ми маємо нашу омріяну державність». Можливо, вони саме про таку «державність» і мріяли, але чи за таку Україну карався, мучився, але ніколи не каявся Великий Кобзар? Чи за неї гинули мільйони кращих синів і дочок нашої Нації, козаки, Січові Стрільці, борці УВО, ОУН, УПА? «Демократи» орієнтували маси на легку безкровну перемогу «парламентським, демократичним поступово-еволюційним шляхом», без націоналізму, жертв і чину, та на ще легший шлях до «тотального» добробуту завдяки лише голосуванню «за». Свідомо чи несвідомо, але вони вводили в оману свій знедолений народ. Процес здобуття Великої України нелегкий і тривалий, шлях до неї довгий і тернистий. Дуже важко на такому несприятливому ґрунті виростити прекрасну квітку, зате бур'ян-шкідник так і пре. Ніхто, здається, не збирається його виполювати... Якщо глянути глибше, то період становлення молодої держави є найнебезпечнішим в її історії. Звідусіль чигає небезпека. Саме в цей час «задається тон» її характеру, формується її обличчя, а, отже, програмується майбутнє. За право «задати тон» змагаються різні сили, в тому числі чужі й антидержавні. Вороги є відверті і приховані, другі — часто небезпечніші, ніж перші, бо досить важко деколи зрозуміти, хто — ворог, а хто — друг чи союзник. Звичайно, перших більше. До того ж шляхи, які, на перший погляд, здаються легшими і коротшими, не завжди ведуть до мети. Ті, засліплені «болотяними вогниками» псевдодемократії, апологетикою прав людини понад усе, зробили багато шкоди і державі, і суспільству, а, зрештою, і тій самій «людині». Беручи під захист явні чи замасковані антиукраїнські сили, вони об'єктивно забезпечили їх активну пропаганду і безкарну діяльність. А довгі бридкі щупальці цього слизького спрута проникли всюди, і доволі часто у нас при владі перебувають особи, які мали би бути депортовані за межі України або сидіти за ґратами. За їх допомогою і активною участю руйнується те, що не було ще зруйноване за часів СССР. Проводячи саботаж, вони якраз найбільше галасують про злидні й біди, «до яких призвів розвал Союзу». Голова цього хижого монстра — за межами України, хоча антиукраїнську діяльність ведуть успішно і тут, під синьо-жовтими прапорами і українською мовою. Загрозою є чужоземна «культурна» експансія, яка вже набуває загрозливих розмірів. Безвартісне «розважальне» чтиво, морально сумнівна американська відеопродукція покликані діяти передусім на молодь. Ця «війна в четвертому вимірі» є лише початком. Услід за псевдокультурною експансією неминуче йде політична, економічна, а при потребі і мілітарна. Антидержавні — як шовіністичні, так і космополітичні — сили знахабніли, і як тільки хтось намагається вказати на такий катастрофічний стан речей чи насмілюється назвати винних, то одразу ж чуємо їхній істеричний вереск про «украінскій фашизм, оголтєлий націоналізм, антисємітізм і зоологічєскую русофобію». Пропаганда вульгарного демократизму, культу всепрощення і безвідповідальності та безкарності спровокували масовий жлобський егоїзм, бездуховність, хаос, безладдя і анархію. Замість очікуваної «демократії по-західному» запанувала всюди «егократія по-совковому». Це непокоїть. До влади в Україні прийшли «тимчасовими». Здасться, навіть вони (в переважній більшості люди, які мало що усвідомлюють і ще менше намагаються щось усвідомити) вже розуміють, що влада їх є тимчасовою. Взявшись за «несродну» (термін Г. Сковороди) дію, вони роблять цілком «сродну» собі справу — грабують і розпродують все, що можуть. Ті, кому не дісталося покидьків зі старого імперського корита, або ті, хто вважає, що дісталося мало, просовують свої свинячі рильця ближче до «годівниці», нахабно відштовхуючи тих, хто спішно і жадібно набиває собі черево та кишені під скажений вереск тих, хто деінде вже втратив «золоте» місце й м'яке крісло і мріє повернутися. Саме усвідомлення своєї «тимчасовості» і спонукає всіх вищеперелічених «користуватися моментом». Занадто багато охочих паразитувати. Нажитися, нічого не роблячи. Ліпші умови створені для тих, хто хоче обдурювати свій народ, ніж для тих, хто хоче йому служити, і саме в цьому трагедія. Красти стало вигіднішим, ніж купувати, а продавати (в розумінні «перепродувати») — прибутковішим, ніж виробляти. Безглузді закони породжують безглузде беззаконня. Українство знову робиться «непрестижним» і «неперспективним». Робиться штучно і зумисно. Шароварно-галушкова тарабарщина та новітнє вар'ятство підступно видаються за велику українську культуру. Справжня ж українська культура животіє, тримаючись, головним чином, завдяки здобуткам минулого і тому що не перебуває під забороною, як у Російській імперії. Під загрозою саме існування Нації, процес руйнування був занадто довгий і болючий, тому не можемо наївно сподіватися на поступове і еволюційне вирішення цієї пекучої проблеми. Криза охопила буквально всі сфери національного буття. Сьогодні, чесно глянувши правді у вічі, змушені констатувати, що маховик зросійщення не зупинився, а балачки про успішне національне відродження лише притуплюють пильність. Ми повинні дивитися глибше і далі. Не вдалося ще українству позбутися комплексу меншовартості, провінційності, хохляцтва. Міцно, на жаль, вкоренилися у свідомість байдужість і страх. Спини «хохлів» до того звикли бути зігнутими, що спроба їх розігнути викликає біль. А розгинати треба. Необхідно наповнити українську форму українським змістом, владно і рішуче викинути на смітник той непотріб, який заважає нам це робити. Ми — українці! Ми на своїй землі! Наше покоління вже не має права ні на відступ, ні на поразку! Перед нами стоїть велика мета, і ми покликані її здійснити! «Шлях Перемоги» ч.26 (2046) 26 червня 1993 року