Іван Кішка: ''Головне – бути в динаміці''

Чи готова сучасна молодь брати активну участь у державотворчих процесах, стати своєрідною контрелітою, прогресивні ідеї якої будуть не лише виписані в законопроектах, але й реалізовані на практиці? Що необхідно зробити у сфері молодіжної політики, аби створити гармонійні стосунки між офіційною владою та молодими українцями? Відповіді на ці питання шукали разом з головою Молодіжного Націоналістичного Конгресу ІваномКІШКОЮ.

• Які основні завдання поставлені перед Молодіжним Націоналістичним Конгресом?

• Завдання нашої організації широкі. Ми є універсальною і мережевою організацією, яка займається вирішенням актуальних проблем у суспільстві.

• У вас досить багато осередків на Західній Україні. Як справи зі Сходом і Півднем?

• У нас є на Сході осередки – це Суми, Харків. Там дуже розвинені осередки і мають довгу історію. На Півдні, у Миколаєві та Дніпропетровську, осередки тільки зароджуються. Там є група людей, активних у студентському самоврядуванні та на місцевому рівні. Але ми не можемо назвати їх повноцінним осередком, бо у нас є певна градація діяльності. Тобто щоб стати осередком, треба три дійсних члена організації, які пройшли повний цикл вишколів і знань, отриманих в організації.

• Це говорить про те, що молодь малоактивна в цих регіонах?

• Ні, просто громадський актив недостатньо поінформований про діяльність українських націоналістів. Люди чують, що це Молодіжний Націоналістичний Конгрес, і вже є певна боязнь того, що це буде щось занадто радикальне, що це не конкретна діяльність, а показуха у вигляді «смолоскипних» маршів. Так, ми таким займаємось, але тільки тоді, коли це потрібно. Це не є нашою основною діяльністю. Наприклад, якщо ми можемо побудувати дитячий майданчик чи сходити на марш, то ми краще виберемо перше.

• Тобто не вистачає реклами?

• Так, країна велика і, щоб люди повірили в тебе, повірили, що організація дієва і дійсно сповідує цінності, які декларує, то її представників треба побачити. Тому поки ти не поїдеш, доти люди не зрозуміють.

• То є в планах організувати таку поїздку?

• Так, ми вже два роки їздимо з програмою «Курс вільних людей». Це навчання з громадської активності, історії та ідеології українського націоналізму. Ми пояснюємо людям: щоб смерть наших попередників, великих лицарів, була не марною, треба для цього бути активним громадянином, який повинен свідомо обрати шлях служіння своїй нації.

• В яких містах ви проводили семінари?

• У Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Сумах, Ромнах. Цього року плануємо Одесу, Краматорськ, Миколаїв.

• А багато було учасників?

• У нас курс розрахований на 20 людей, і приблизно в такій кількості і приходили люди. Бувало і більше.

• А чому так мало людей?

• Щоб пропустити програму через себе, людина повинна повністю зануритися в діяльність, виступати, працювати у групах, висловлювати свою позицію. Чим більше людей, тим важче це досягнути.

• З того, що люди з різних регіонів по-різному сприймають поняття «патріотизм», «герой», «націоналіст», випливає, що Концепція національно-патріотичного виховання в попередні роки виявилася недієвою? Ви брали участь у розробці Всеукраїнської концепції національно-патріотичного виховання молоді і тому, так би мовити, «в темі». Колишній уряд теж підготував свою концепцію. На вашу думку, вона потребує доопрацювання?

• Основна Концепція національно-патріотичного виховання була прийнята у 2009 році, і ми теж були її співавторами. Тоді вона була затверджена чотирма міністерствами. А в 2014 році почалися розмови, що потрібно її переписувати. Хоча концепція – це такий документ, який не говорить, як діяти. Найбільш важливіше – програма, в якій пояснюється, як буде реалізовано роботу з молоддю. В часи Табачника у Концепцію, яку ми писали, дозволяли собі вносити заходи на кшталт «Спасибо деду за победу», які пропагували героїку Великої вітчизняної війни, а не той факт, що українці брали участь у Другій світовій війні, розділяючи при цьому на «фашистів-бандеровців» і «героїв-червоноармійців». Паралельно зі створенням цієї Концепції, створювалася ще Концепція при Міністерстві молоді і спорту. В цьому теж були певні протиріччя: Міністерство освіти повинно займатися освітою, а виховання має відбуватися більш глобальніше, методами неформальної освіти, методами позашкільної освіти. А ще засмучує той факт, що 70% вчителів – люди старші 50 років.

• Тобто ви виступаєте за те, аби над Концепцією (а згодом над програмою) працювало Міністерство молоді та спорту?

• Ми взагалі виступаємо за те, щоб була окрема агенція з національно-патріотичного виховання, яка б зайнялася на 10-15 років вихованням дітей від дитячого садочка і просвітницькими інформаційними питаннями для дорослих. Мають бути обов’язкові заняття і в дитячих садочках, спеціальні програми, які через мандрівки, через екскурсії, через перегляд українських патріотичних фільмів та мультиків будуть формувати нового патріота. Так само має бути широка телевізійна пропаганда, вулична реклама.

• Але ж ви розумієте, що для держави – це додатковий бюджет.

• Є дуже багато позашкільних закладів, які отримують державне фінансування. Там декілька тисяч людей працює. Звичайно, вони потрібні, але їх просто треба переформатувати і зробити з них ефективну машину національно-патріотичного виховання. Бо чиновники працюють неефективно. В нашій організації працює сім людей і ми робимо більше, ніж вони.

• І ви ще пропонуєте, щоб з молоддю працювали молоді люди?

• Так. Є в Європі таке поняття як «youth worker». Цій людині може бути не обов’язково до 30 років, це має бути людина, яка зможе знайти спільну мову з молоддю і знати, що цікаво молодим людям. Головне бути постійно в динаміці.

• Аби ваші пропозиції влада почула, треба мати представників у Верховній Раді.

• У Раді вже зараз є декілька людей, які пройшли школу МНК. Це і Олег Медуниця, другий голова МНК. Ігор Гузь, який був заступником голови МНК. Він сповідує наші ідеї та ідеологію у Верховній Раді. Тобто зараз у Верховній Раді є певна кількість депутатів, які розуміють, що таке молодіжна політика. Можливо, молодіжні організації не мають такого впливу, як ЗМІ, чи топові політики, які спекулюють на будь-якій темі, однак наші люди там є. Взагалі, на мою думку, у Верховну Раду мають іти не лише чесні люди, але й компетентні. Мають прийти люди, які не лише пропонуватимуть ідеї реформ, але й знатимуть, як практично ці реформи втілити.

• Ви згадали про гру «Гурби-Антонівці», яку МНК нещодавно організовував. Першочергово ця гра була альтернативою комп’ютерним іграм, які перспективних молодих людей перетворюють на загіпнотизованих геймерів?

• Ми ніколи не ставили гру як альтернативу комп’ютерним іграм. Хоча, мабуть, зараз вже треба. Насамперед гра – це можливість згуртувати патріотичну молодь. Цього року у нас були представники з 22 регіонів України. Мабуть, це один із заходів, де об’єднується вся Україна. Це 400 людей, які мають можливість поспілкуватися і зрозуміти, що насправді патріотичні і дієві люди у нашій країні є. У грі, можливо, і є той екш, як в комп’ютерних іграх, адже треба 60 годин прожити в лісі без мінімальних зручностей. А це вже виклик для людини. До речі, цього року на гру приїхав представник з української діаспори в США.

• А МНК співпрацює з українською діаспорою?

• Це один з наших пріоритетів. Ми активно співпрацюємо з американською та канадською діаспорою. Також у нас добрі стосунки із австралійською. Невеликою, але успішною була співпраця з німецькою та іспанською діаспорами. Активна співпраця була під час Майдану і після. Представники діаспори самі з нами зв’язувалися, аби допомогти. Однак ми теж їм допомагаємо знаннями, вміннями, ділимося досвідом сучасного українського державотворення. Наприклад, ми їздимо в Америку. Там щороку організовують табори для української молоді Америки та Канади. Коли ми туди приїжджаємо, то розповідаємо про сучасний стан України, про те, як «живуть» молодіжні й інші організації в нашій державі, про те, як відбувається у нас боротьба.

• А в рамках Альянсу Балто-Чорноморських націй ви теж налагоджуєте комунікацію з українською діаспорою в Європі?

• Ні, тут ми працюємо більше з молодими націоналістами Латвії, Естонії, Литви, Грузії. Це молоді патріоти, не обов’язково українці. Ми вже робили декілька обмінів. Тобто вони приїжджали до нас, а ми – до них. Наприклад, ми відвідали Форум молодих націоналістів Балтики. Ці зустрічі допомагають нам ділитися один з одним досвідом. У нас є реальна проблема Донбасу. І ми вже маємо певні навики, як в таких умовах себе поводити. А для країн Балтики – це проблема, з якою вони можуть зіштовхнутися. І тому їм цікаво, як протидіяти інформаційним викликам, як протидіяти російським «казочкам».

• А яка кінцева мета цієї співпраці?

• Найголовніше – це мати постійну мережу, яка буде діяти між активними громадянами наших країн. Зараз активні громадяни – це націоналісти. Ми хочемо побудувати захисну вісь проти Росії. Це своєрідна «антипутінська коаліція».

• Ви ще координатор волонтерської мережі «Вільні люди». Нині українці уже звикли до того, що на Сході України війна. І цікавість до подій поступово згасає. Чи позначається згасання людської активності на роботі організації?

• Так, об’єми допомоги від людей зменшилися однозначно. Коли раніше ми отримували щомісяця 30-40 тисяч гривень тільки в Україні, то зараз до 2-3 тисяч. Але залишилися постійні жертводавці, для яких це вже обов’язок. Вони зобов’язалися перед собою, що поки триватиме війна, частину своєї зарплатні вони віддаватимуть війську. Також є підприємці на Харківщині, Полтавщині, які забезпечують наших військових харчами.

• Тобто можна сказати, що мережа себе вичерпує?

• Ні. Головне, щоб всі волонтери залишалися в тонусі, бо якщо почнуться бойові активні дії, то необхідно, щоб всі швидко мобілізувалися. Ми зараз об’єднуємося. Бо мережа «Вільних людей» – це ширше, ніж просто волонтерська мережа. Це політична і громадська активність, яка проявляється і в протидії російському бізнесу. Сюди долучаються дуже багато активних людей, які у свій час мали свої волонтерські проекти.