«Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав у багато разів»

До сьогодні серед багатьох пересічних громадян України існує переконання, що Українська Повстанська Армія не була підтримувана населенням, добре озброєна   армія партизанів та підпільників. Варто відмітити, що без опори на місцевих жителів, УПА не могла б продовжувати збройну боротьбу протягом багатьох років. Те саме можна сказати і про зброю, - не вона була визначальною в боротьбі з ворогом, а відвага та чітка позиція за виборення  незалежності від радянських каральних загонів та польської шляхти – були чи не основними чинниками багатьох переможних битв УПА.

Одним з боїв, де солдати УПА проявили неабияку  безстрашність та міць - битва під Гурбами, яка відбулась  21-25 квітня 1944 року (на кордоні Рівненьської та Тернопільської областей).

У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ "Богун" під командою Петра Олійника ("Енея") та з'єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука ("Леміша"). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних п'ять тисяч бійців. В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР.

На стороні ворога було 5 бригад військ НКВС (30 тис. з танками і авіацією), знятих з цього приводу з Кавказу, де перед тим вони займались виселенням чеченського населення.

В той час німецький фронт вже прокотився на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишилось доволі значні з`єднання українських повстанців, то ж радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації і шляхи до відступу.

«Заревіли різними голосами большевицькі танки, а в повітрі появились розвідувальні літаки і почали скидати на наші становища бомби. У розгарі запеклої боротьби було знищено кільканадцять ворожих танків і відбито ряд ворожих атак. Повстанці бились як леви. Кидалися з в’язками гранат під ворожі танки, влучним вогнем косили лави ворога...», - командир «Великан», він же – курінний «Міша» - Михайло Кондрась.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВС, відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. Кульмінацією стали бої 24 квітня. Повстанські загони були виснажені, але безстрашно йшли в бій: "Вогонь! За Україну, за її волю, бий окупанта!"- скомандував командир куреня Олександр Степчук.

Підсумовуючи наслідки найбільшої битви УПА з Внутрішніми військами НКВС у Кременецьких лісах 21-25 квітня 1944 року, стверджуємо, що для повстанської армії вона булапереможною. Незважаючи на значну  перевагу у зброї та особовому складі, військам НКВС не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії Червоної армії з метою цілковитого знищення.

Залишивши все, що обтяжувало військо, командування УПА вивело на оперативний простір боєздатні, загартовані в боях частини на чолі з відповідними командирами. Єдине, що вселило невимовний смуток у душі вцілілих на Гурбах бійців, - сотні жертв серед цивільного населення. Внаслідок бою постраждали неозброєні, поранені, цивільні з жінками та дітьми: «Так скінчився день славних боїв, біля Гурбів. Так великою ціною, ціною багатьох наших кращих друзів-героїв – Сторчана, Булки, Шраменка і багатьох інших було куплено нашу перемогу. Пролилась невинна кров молодих людей, борців за волю, за краще майбутнє» - написав Майор «Косенко» у своєму звіті.

Відтак, про бій під Гурбами розповідають переважно як про трагедію чи провокацію, ніж як про приклад бойової звитяги вояків УПА. Через політику замовчування в СРСР фактів відкритої боротьби повстанців з радянськими військами, роботи з встановлення понад тисячі  імен загиблих розпочалася більше десяти років тому. Через те, мабуть, так гостро сприймаються події Гурбенського бою, адже у відомій приказці йдеться: "Війна не вважається закінченою, якщо не похований останній її учасник". А тим паче, якщо внаслідок бойових дій масово гинуть цивільні громадяни.

«Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багаторазів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства тамордування, при яких енкаведисти,як спрути, накидаються на нашихбійців і на цивільне населення, щобобмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть матиуспіху. Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав,а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це нашавідповідьворогові», - майор Косенко, учасник гурбенських  боїв, спогад від 13 травня 1944 року. 

Схожа ситуація сьогодні відбувається на сході України. Наші солдати відважно боронять свою землю, своє право на свободу у нерівному бою з імператорськими маріонетками. Різниця між нами і «проросійськими фанатиками» в тому, що ми як відважні солдати захищаєм своє. А вони, як кровожадні воїни прагнуть загарблень та поневолення всього що має свою ідентичність. В цьому контексті, ми бачимо  колосальну різницю між нашими солдатами, які готові віддати своє життя за процвітання української нації та безідеологічними воїнами-роботами, котрі за наказом атакують, полюють та загарблюють чужі землі.

Перемога завжди буде на нашому боці, як в бою під Гурбами чи під Крутами, так і зараз у війні з Росією. Адже  ми боремось за своє: за рідну хату та кожну сім’ю, за свободу та націю. Ми, ті хто не прагне чужої крові, за винятком якщо мова не йде про наше рідне.

Сьогодні сотні небайдужих хлопців та дівчат кожного року збираються аби вшанувати пам'ять загиблих повстанців, аби відчути на собі дух героїзму та нездоланності українських вояків.

Активна молодь зі всієї України відтворює бої 44го року на тереновій грі «Гурби-Антонівці».  На терені, площею 20 км²,  учасники 3 дні змагаються за перемогу. Тут вони мають змогу випробувати себе на твердість та відважність, продумувати тактику «бою», нападати на ворожі курені та підтримати своїх побратимів в боях.

Не зволікайте, адже саме на «Гурбах-Антонівцях» ви зможете відчути той дух боротьби, який панував у  Кременецьких лісах 73 роки тому.