''Гурби-Антонівці'' - розвага чи школа життя?

З кожним днем ми все ближче наближаємося до найочікуванішої події для сотень молодих людей  - теренової гри «Гурби – Антонівці». Проте у світлі подій останніх місяців виникає запитання – чи доречним є проведення гри саме цього року, коли Україні, можливо, загрожує війна?  Часто від людей, які не мають уявлення, що таке «Гурби-Антонівці», можна почути: «Які Гурби, коли сьогодні від реальних куль гинуть українці?».

«Гурби  - це не просто гра, це випробування власної волі та нервів, стійкості та витривалості, перевірка здатності боротися і не зламатися. Головне - не гра і розвага, а саме вишкіл. Я особисто перевірив здобуті там навики. З листопада вибухнув Євромайдан та революція, що потягнула за собою сутички з міліцією та «беркутом». Тут стали в нагоді шикування в лави, прийоми висмикування противника зі строю, зосередженість в умовах надзвичайного галасу та штовханини, розуміння важливості зберігання щільності строю. Пам’ятаю, тоді на майдані не раз бачив людей, які були на Гурбах. Без сумніву, хто був на майдані 11 грудня, не міг не впізнати в штовханині з міліцією гурбівського «курінь-на-курінь». Це приклад, як активна гра з елементами вишколу підготовлює тебе до зустрічі з реальною небезпекою чи екстремальною ситуацією в житті. І ти не губишся, не панікуєш, для тебе це знову гра. Гра, яка зветься життям…», - говорить Іван Фацинець, учасник гри.

Та чи може гра тривалістю в 60 годин справді навчити людей витривалості, незламності, здатності опановувати себе в екстремальній ситуації? Чи для набуття цих навичок обов’язковою є армія, чи, принаймі, військова кафедра? 

«Їду на Гурби-Антонівці 4 рік поспіль. Сам - лейтенант запасу, протирав штани 2 роки на воєнці, що не принесло жодної користі. Та коли я вже був 3 роки поспіль на Гурбах і стріляв з ПМ та АК-47, грав в пейнтбол та страйкбол, вмію орієнтуватись в місцевості (в лісі), знаю, що таке «квадрат» на карті і як він поділяється  -  я впевнений, що зможу когось захистити, якщо виникне потреба. Гурби - це реальна можливість навчитися стратегічно думати та орієнтуватись в місцевості для тих, хто не вміє цього. І подумайте, де ви ще зможете пройти такий вишкіл, як не на Гурбах?», - говорить Денис Драгініч, учасник гри. 

«Складно сказати, чи я б на таке зважилась. Але, однозначно, люди, які беруть участь в подібних заходах – вольові та відважні. Таке проводження часу не є даремним, і навички, здобуті в процесі гри, знадобляться в продовж усього життя», - зазначила Любов Романчак, студентка.

«Мені важко віриться, що звичайна гра, нехай і в екстремальних умовах, може справді чогось навчити. Для того, щоб здобути такі якості як відвага, сила волі, незламність, 60 годин надто мало. Хоча, можливо я й помиляюсь, адже не був на «Гурбах», - говорить випускник військового училища, Степан Семен.

Мати однієї з учасниць каже: «Я пишаюсь тим, що моя донька мала змогу брати участь в цій грі. Пригадую, як світились її очі напередодні Гурб, і як світилась вона вся після гри. Для неї це була не просто гра – це було одне з випробувань, яке вона прагнула подолати. І вона це зробила. Шкода, що таких речей не організовували в моїй юності, наше покоління багато втратило».

«Цього року «Гурби – Антонівці» є актуальними як ніколи раніше. Це можливість перевірити силу волі, витримку, здатність побороти свої страхи, емоції. Це та школа життя, яку повинен пройти кожен. На щастя, ми ще не знаємо, що таке війна. Саме на Гурбах кожен бажаючий може прослідкувати за власною реакцією в найекстремальніших ситуаціях. Це місце, де гартуються захисники своєї Вітчизни», - говорить Сергій Кузан, голова МНК.

Для когось «Гурби – Антонівці» є простою грою, як і багато інших розваг навколо. А комусь теренова гра стала вишколом – навчила триматись до кінця, не здаватись, боротись, прокладаючи шлях до перемоги. Та перш, ніж робити остаточні висновки – потрібно самому спробувати, що ж таке Гурби – розвага, чи школа життя.