До річниці народження Євгена Маланюка

«Ні! Не тропар і не псалом!
Не молитви, не плач до неба,—
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж — оце нам треба»

Рівно 119 років тому народився один з найвизначніших поетів ХХ століття. Націоналіст, поет, бойовий офіцер, неокласик - список можна продовжувати довго. Друг Олени Теліги, Олега Ольжича, Леоніда Мосендза. Мова йде про Євгена Маланюка. Коли його творчість вивчають у школах, то часто замовчують погляди. Він особливо не переймався політкоректністю, його ненависть до ворогів України була сильною. Найбільшою ідеєю, якою просякнута його творчість – це утвердження державної незалежності України. Так само як і Донцов, він прагнув, щоб українці змінювались. Менше ліризму і рефлексії, а більше дієвості і волі. Євген Маланюк пропагував нову Україну, Україну – Елладу, Україну як «Рим».

«Ще прогримить останній судний грім 
Над просторами неладу і зради 
І виросте залізним дубом Рим 
З міцного лона Скитської Еллади»