Андрій Мацьків: ''Двигун, душа, серце, процесор фільму – Тарас Химич'', або як народжувався ''Легіон''

16 листопада в Києві в рамках Кіномарафону Нескорених Націй відбувся показ фільму молодого українського режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніки УГА».

Фільм про те, як і чим жила Західна Україна у 1918 році. Фільм про Листопадовий Зрив  та бійців добровольчого Легіону Січових Стрільців. Про відносини українців та поляків у складний повоєнний період, коли кожен хапався за можливість відновити власну Державу.

Після перегляду фільму відбулась дискусія із заступником командира ВІК «Повстанець» Андрієм Мацьківим, який брав участь у створенні картини. За освітою Андрій - математик, працює з інформаційними системами. Проте левову частину його життя займає саме реконструкція, дослідження історії, етнографія, туризм.

Пропонуємо кілька думок Андрія про картину «Легіон. Хроніки УГА», реконструкторів та власне життя.

Про зйомки та режисера Тараса Химича

Фільм народжувався близько двох років. Тарас уже знав, з чого починати, та проблема була з ресурсами. Наприклад, не було форми поляків, французів, все це «шилось з нуля», з урахуванням всіх дрібниць, адже Тарас надзвичайно вимогливий до деталей. Оскільки ресурси обмежені, пішло багато часу на те, щоб зробити картину якісною. Зйомки тривали в три етапи протягом 2014-2015 років. Знімали в період війни на Сході.

Двигун, душа, серце, процесор фільму - Тарас Химич. Він хороший митець з хорошим баченням. Не дозволяє робити ляпів, тому процес зйомок був тривалим. З ним легко працювати. Тарас гарно обирає кути, робить постановку, дивиться і розставляє. Для зйомок «Легіону» ми вперше почали реконструювати Січових Стрільців. В цьому фільмі є й учасники військових дій на сході України.

Про роботу реконструкторів

Ми вміємо творити баталії, знаємо,  як не вдарити один одного ножем. Але ми не актори.

У реконструкторів є вишколи, на яких нас вчать, як правильно рухатись, як пригинатись та пересуватись, контролювати своє тіло. Наприклад, коли ви в динаміці, то рука напружена. Коли падаєте – рука розслабляється. Усього цього ми навчаємось один в одного, а також в процесі роботи.

Як здобувається досвід? Знання, старші реконструктори, режисер, який знає як поставити і на додачу - знання фізіології.

У відтворенні одягу для нас важлива кожна деталь: тканина, гудзики, крій. Ми часто буваємо на ринках, де й шукаємо оригінальні строї.

Про себе

Закінчив математичний факультет. Зараз працюю з інформаційними системами. Пишу статті для «Історичної Правди» та в газету «День», займаюсь ідентифікацією повстанців (відновлюю генеалогічні лінії бійців УПА, шукаю їх нащадків). Хоч це забирає багато часу і ресурсів, але приносить величезне задоволення.

З громадської активності у мене є досвід з періоду «кучмізму». Був членом Івано-Франківського КУНу. Проводили акції, вишколи. Їздив на «Гурби-Антонівці».

Займаюсь туризмом. Маю шість сходжень на Говерлу в усі пори року. Коли йдеш на три дні на вишкіл, не береш телефону, маєш тільки ті речі і їжу, які вмістились в наплічник, це розвантажує голову після робочих та інформаційно перенасичених днів.

Чотири роки займаюсь реконструкцією УПА, УНР і дивізії «Галичина». Це починалось як хобі. Але коли в тебе шафа зайнята реконструкцією і коли твоя квартира перетворюється в музей – ти розумієш, що це вже більше, ніж хобі. Це хобі, що забирає велику частину мого життя.  Це затягує.