6 речей, яких ми можемо навчитись в українців Америки

Наприкінці грудня 2016 року я разом із Сергієм Кузаном (4-им головою МНК, заступником голови мережі «Вільні люди) відвідали США на запрошення Степана Качурака, Голови Організації оборони чотирьох свобод України (ООЧСУ). Ми стали частиною команди табору для молоді української діаспори, який щороку організовує ООЧСУ. Цього року табір відбувався 28-31 грудня в Елленвілі, штат Нью Йорк.

На таборі ми представляли молодь України. Сергій Кузан виконував обов’язки головного виховника, тобто відповідав за програму та інструкторів. Нашим завданням також було проведення гутірок та дискусій про гібридну війну, ідеологію українського націоналізму та її сучасне трактування. Розмовляли на ті ж теми, які щороку обговорюємо на таборах та семінарах «Курсу Вільних Людей». Виявляється,  молодь української діаспори хвилюють ті ж питання, що й молодь України: як перемогти у війні, яким чином розбудовувати Україну та яке місце конкретної молодої людини в цих процесах.

Хоч табір тривав лише 4 дні і ми приїхали на нього в ролі виховників, нам вдалось також дечого навчитись від українців Америки. Помізкувавши, виділила 6 речей, які ми можемо перейняти в українців Америки (хоча впевнена, таких речей є набагато більше).

1. Спілкуватись  українською мовою. Більшість молоді Америки – третє покоління емігрантів, тобто в Україні народились їхні дідусі і бабусі. Практично весь час вони говорять англійською мовою – на навчанні, роботі, з друзями чи в побутових ситуаціях. Необхідності у вивченні української мови у них практично немає. Проте вони її вивчають та спілкуються. Без відмазок типу «какая разніца на каком язикє разгаварівать», з розумінням того, що вивчення мови - це особистий обов’язок і показник приналежності до української нації.

2. Пишатись українською армією. Попри те, що чую про українську армію і бойові дії практично щодня, на таборі я дізналась багато нового. У першу чергу зрозуміла, наскільки добре працює російська пропаганда. Бо попри те, що завжди вважала українських військових та волонтерів героями, ніколи не могла сказати про якість української армії та її керівництва.  Моя думка змінилась завдяки гутірці професора Джорджтаунського університету, провідного експерта США з питань національної та міжнародної безпеки доктора Філіпа Карбера. За час російської агресії він 25 разів їздив на передову вивчати обстановку та обмінюватись досвідом бойових дій.

Виявляється, українська армія одна з найбільш боєздатних у Європі. І військові експерти Європи та Америки називають розбудову нашого війська в умовах війни не інакше, як дивом. Бо за логікою подій ми мали протриматись два чи три місяці. А воюємо вже три роки. Та ще й як воюємо! Українці створили нове покоління командирів, тактичні та стратегічні рішення яких детально нотують та вивчають американці. Бо їм є чого в нас повчитись. Але в новинах в нас як завжди втрати, продажна влада, помилки і зрада. Якась тут невідповідність…

3. Пам’ятати своє минуле. Багато молоді української діаспори вчить історію не з книжок, і навіть не з фільмів та телепередач. Більшість сімей має свою історію, в якій доля їхніх дідусів та бабусь – одна з мільйонів доль українців у боротьбі за власну державу. Ми мали змогу поспілкуватись із Теодором Олещуком, дідусем учасників табору – Дмитра та Лукіяна. Він - довголітній член ОУН. Під час Другої Світової потрапив в табори переміщених осіб. Розбудовував організацію в Німеччині, в тому числі організовував зустрічі Антибільшовицького блоку народів. Згодом переїхав у США, де активно працює для української нації в СУМі, ООЧСУ, Українсько-Американській Фундації "Воля". Слухати історію не з книги, а як розповідь життя людини, це щось дуже особливе. Так починаєш розуміти, що за окремими подіями, організаціями чи процесами стоять сотні і тисячі людських доль, прагнень та жертв. Може і нам варто лишній раз розпитати старших про історію нашого роду? 

4. Мислити глобально.  Поки частина українських націоналістів в Україні ходить зі смолоскипами чи бореться з власною державою (навіть термін придумали – «внутрішня окупація»), світові бандерівці осучаснюють та  впроваджують ідею Антибільшовицького (тепер – Антиімперського) блоку народів. Про неї нам розповідав професор Нью-Йоркського Університету, директор Центру американсько-українських відносин Володимир Зарицький. Суть ідеї в тому, щоб об’єднати народи в боротьбі з загарбницьким російським імперіалізмом. Не тільки ті, яким загрожує окупація (Україна, Білорусь, Грузія, Литва, Латвія, Естонія та інші), але і ті, які вже є окуповані Росією та чисельність яких нещадно скорочується (кримські татари, черкеси, кумики, чеченці, башкири, карели, чуваші, буряти, якути та ін.) Хоча не чесно було б стверджувати, що ця ідея не має прихильників в Україні. Вони є, в тому числі МНК вже кілька років популяризує цю ідею шляхом проведення “Кіномарафону нескорених націй”. Проте навчитись можна того, що окрім рівня теорії та популяризації ідеї, українська діаспора втілює ці ідеї практично: шляхом переговорів із впливовими представниками інших націй, проведенням лоббіських кампаній. Треба і нам перейти на новий рівень – ідея гарна, час втілювати. Як кажуть – «мисли глобально, дій локально».

5. Ставити інтереси української нації понад організаційні інтереси. За тиждень спілкування важко робити однозначні висновки. Але розмовляючи про діяльність українських організацій, потреби України та наші спільні завдання, склалось враження, що українців діаспори найбільше цікавлять питання, яким чином можливо найефективніше згуртувати українську громаду на чужині та чим допомогти Україні. Питання, яка організація звітуватиме про ці здобутки, відходять на другий план. Головне - зробити справу.

6.  Жертовність. Звичайно, найбільше мене вразили історії членів ОУН, які виїхали сюди в 40-х роках минулого століття. Приїхали в іншу державу, де перед ними постали питання вивчення мови, пошуку роботи та житла. Але першим завданням ці люди поставили не вирішення цих, безсумнівно важливих проблем, а розбудову українських організацій та громад. Говорять, що навіть існувало правило: кожна друга зарплата – на Організацію. Зарплату в США отримували щотижнево, тому за ті гроші, що заробляли за тиждень, сім’я жила два тижні, бо інша зарплата ішла на потреби української громади. І завдяки таким людям, в США розбудували потужні організації – СУМ, ООЧСУ, Пласт, Український конгресовий комітет Америки, Товариство української студентської молоді, створили  кредитові спілки, церкви, купили оселі та будинки для українських установ. Більшість цих організацій та структур діють і сьогодні, завдяки цим людям, що 50% своїх доходів та 100% вільного часу вкладали в українську справу.