25 років. Україна - молода держава?

Від депутатів чи Кравчука ми часто чуємо, як вони "здобували" незалежність. Акт 91-го року – то акт ПРОГОЛОШЕННЯ незалежності. І всі, хто був дотичний до його творення або голосування, тепер вважають себе мало не борцями за Незалежність в одному ряду з Петлюрою, Коновальцем, Бандерою чи Стецьком. 25 років цьому Актові святкуємо цього року.

Як же контрастує символізм цього дня з нещодавнім відзначенням 75 років Актові ВІДНОВЛЕННЯ Української Держави, виголошений у Львові в 41-му році! Ті, хто розуміли, що боротьба за Україну триває століття, що в цій боротьбі ми не рахувались ні з втратою кращих синів і дочок, ні територією, ні свободою свого народу. Ті, хто не рахувались з власною свободою і життям, своїх рідних, близьких, побратимів – ті, які проголосили Акт відновлення державності – як же вони контрастують з нинішніми "державотворцями", що навіть назвою Акту 91-го року засвідчили своє нерозуміння або несприйняття тяглості боротьби за Незалежність України.

Так, це безперечно, важливий етап в боротьбі за Державу Україна. Але – етап! Не творення, і тим більше, не здобуття!

Чи хтось гадає, що вишахраювана в стінах Верховної Ради УРСР, складена з ситуативної вигоди новітніх демократів, вчорашніх комсомольців і старих, перефарбованих комуністів – це здобута Незалежність?

Свою Незалежність ЗДОБУЛИ литовці, поляки – ті, хто ПОДОЛАВ радянську імперську державну машину, а не перефарбував її в синьо-жовті кольори.

Те пострадянське утворення, що існувало на території України під синьо-жовтими прапорами до 2014-го року, було Україною форми, але не суті. Усі, хто давали присягу на вірність Україні, а потім зрадили її; хто мав в кишені український паспорт, а в душі – ностальгію за радянською минувшиною; хто "іменем України" чинив свавілля; хто "грався в Україну", виставляючи напоказ свою "українськість", але не ставлячись серйозно до Прапора, Герба, Гімну, Мови – всі є творцями новітньої УРСР під синьо-жовтими прапорами.

Усі, хто називав Росію братньою країною, скорумпований російськими грошима, зав’язаний з російськими політиками чи великим бізнесом, сформований російським інформаційним продуктом, церквою.

А наша боротьба за реальну, а не формальну Незалежність точиться прямо зараз. За свою територію, за свою економічну, політичну, інформаційну, духовну незалежність. І не лише на Донбасі, і навіть не по всій Україні. Вона скрізь по світу, де розповзаються щупальці "руского міра", де є хоч один українець. І ця боротьба ще далеко не закінчена.

Мілітарна, економічна, гуманітарна, інформаційна, дипломатична, духовна…

Ця боротьба торкається кожного українця просто зараз. І кожен може обрати в ній свою роль: активного воїна чи пасивної жертви, чи просто зрадника – відсидітись нікому не вдасться.

І як і кожна наша боротьба, за останні 300 років протистояння з ординською Москвою, вона закінчиться або перемогою, або поразкою.

Ми, наше покоління, живемо у великий час відновлення Української Незалежності. Він прямо зараз, він щодня – день боротьби за Неї, День Незалежності. Здобудемо Українську Державу або загинемо у боротьбі за неї.