В лютому 2014 року ціною життя Героїв Небесної сотні Україні вдалося повалити режим Януковича. Суспільство загартувалося під час Революції гідності та вимагало демократичних змін. Було очевидно, що наша країна в багатьох сферах потребувала глибоких, фундаментальних та якісних реформ.

Серед першочергових кроків більшість експертів наголошували на необхідності реформ адміністративно-територіального устрою та системи розподілу фінансів й повноважень між рівнями влади, які в підсумку ввійшли в Реанімаційний пакет реформ під назвою «Реформа місцевого самоврядування та децентралізація влади» або ж просто «Децентралізація».  

Про реформу територіального устрою України говорили і раніше, адже вона була необхідна фактично з перших днів Незалежності. Справа в тому, що наша держава отримала від Радянського Союзу надзвичайно роздроблену систему територіального устрою. Радянська влада, утвердившись спочатку в 1920-х роках в Наддніпрянщині, а потім окупувавши в 1939 році територію Західної України, під гаслом «Владу народу» на місці колишніх волостей та польських ґмін створила величезну кількість сільських рад, фактично в кожному селі. Насправді ніякої передачі влади народові не було, вона міцно трималася в руках диктаторської комуністичної партії та її силових структур. Місцеві ради виконували лише формальні функції, для створення ілюзії існування демократії в країні.

Коли Україна стала самостійною державою, все змінилося, відбувся перехід на ринкові відносини. Ні країна, ні населення не були готовими до цього. Економіка довгий час перебувала в стагнації, сільське населення через безробіття поступово переїжджало в міста та за кордон, з середини дев’яностих почалося ще й природнє скорочення населення, особливо сільського. Все це призвело до плачевної ситуації – багато українських сіл ставало безлюдними. Станом на 2014 рік в країні було близько 11,5 тис. місцевих рад, левова частина яких були сільськими. Третина з них мала чисельність менше 1000 осіб, а в кожній десятій сільській раді проживало менше 500 осіб. Найменша сільська рада України не налічувала навіть 100 осіб. 

Який сенс в існуванні таких маленьких за чисельністю населення адміністративних одиниць? Чи може така громада в декілька сотень жителів повноцінно функціонувати, вирішувати поточні проблеми житлово-комунальної сфери, благоустрою за, зазвичай, мізерні власні фінансові ресурси, а головне чи має вона достатню кількість кваліфікованих та компетентних кадрів, щоб сформувати депутатський корпус, апарат сільської ради? Риторичне питання. 40% сільських рад були дотаційними на більше ніж 70%, тобто не мали достатньо коштів у власному бюджеті й залежали від дотацій з вищих бюджетних рівнів. Тому було необхідно укрупнити громади, щоб оптимізувати їх ефективність та корисність. Для вибору оптимальної моделі укрупнення було досліджено практики як проходили адміністративно-територіальні реформи в європейських країнах. Особливо до уваги брався досвід Франції та Польщі, які є великими унітарними республіками як і Україна, а також досвід ряду інших країн. 

Окремим питанням стояла необхідність децентралізації влади (передача повноважень та фінансових ресурсів від державного, обласного, районного рівня до органів місцевого самоврядування, тобто від вищих ланок нищим). 

Янукович всім українцям запам’ятається неймовірною узурпацією влади. Протягом його правління все більша і більша частка фінансових потоків країни стягувалася до столиці, щоб краще контролювати їх розподіл. Постійні зміни до Податкового кодексу все більше відбирали фінанси на місцях та передавали кошти до вищих рівнів і врешті аж центрального (державного бюджету). В селах банально не вистачало грошей, щоб виплатити заробітну плату штатним працівникам та опалити взимку комунальні заклади, вже не кажучи про якісь вільні кошти на соціально-економічний розвиток громади. Разом з тим в органів місцевого самоврядування забрали частину їх повноважень. Наприклад вони не могли розпоряджатися земельними ресурсами на своїй території, які були поза межами населених пунктів, були забрані функції управління освітою та сферою первинної медицини. 

Постало логічне питання: навіщо утримувати таку велику кількість місцевих рад із їх штатними працівниками, якщо вони виконують мінімальні функції та ще й до того є дотаційними? Потрібно укрупнити, дати більші повноваження та передбачити додаткові фінансові ресурси на виконання нових функцій, але для цього були необхідні зміни в законодавстві.

1 квітня 2014 новостворений Уряд ухвалив Концепцію реформування місцевого самоврядування і територіальну організацію влади в Україні та План заходів з її реалізації. Відповідно до цього плану були внесені зміни до Бюджетного та Податкового кодексів України, якими здійснено перший етап бюджетної децентралізації. Через рік Верховною Радою 05.02.2015 було ухвалено Закон України №157-VIII «Про добровільне об'єднання територіальних громад», а Постановою Кабінету Міністрів України №214 від 08.04.2015 затверджено Методику формування спроможних територіальних громад. Відповідно до цієї методики обласні ради затвердили перспективні плани формування території громад кожної з областей. 

Згідно нового законодавства, органам місцевого самоврядування після об’єднання передавалася такі повноваження: управління школами, організація первинної медичної допомоги, розпорядження землями за межами населених пунктів, створення центрів надання адміністративних послуг, можливість створення муніципальної варти, організація пасажирських перевезень та інші.

Нові повноваження потребували наявності більших фінансів, тому для реалізації нових функцій, громадам, що об’єднаються, було передбачено додаткову ресурсну базу: 60% податку на доходи фізичних осіб, освітня, медична та інфраструктурна субвенції, а також базова або реверсна дотація для часткового вирівнювання диспропорції між найзаможнішими та найбіднішими громадами. Таким чином були створені необхідні умови для початку процесу укрупнення місцевих рад в об’єднані територіально громади (ОТГ). 

25 жовтня 2015 року, коли в Україні відбувалися чергові місцеві вибори, 159 перших громад, які пройшли всю процедуру добровільного об’єднання, пішли на перші місцеві вибори вже в статусі ОТГ. Станом на вересень 2019 року, згідно даних сайту www.decentralization.gov.ua, в Україні налічується 882 об’єднані територіальні громади, а 79 пройшли всі процедури та чекають на призначення перших місцевих виборів.

Перед новоствореними громадами відкривається ряд перспектив у вигляді повноцінного управління на своїй території, більшої незалежності та автономності, відкриваються можливості напряму залучати інвесторів, на баланс ОТГ передаються школи та заклади первинної медицини, можна створювати муніципальну варту для дотримання порядку. Збільшення фінансових ресурсів дозволяє громадам самостійно вирішувати питання ремонту доріг та будівель громади.

Як показала практика, успішність майбутньої громади напряму залежить від формату хто з ким об’єднується, тому вкрай необхідно перевіряти спроможність майбутньої ОТГ. Якщо бідна громада об’єднається із такою ж незаможною від цього новостворена не стане надзвичайно успішною. Слабші повинні при’єднуватися до сильніших, такий собі «природний відбір» для створення нової адміністративно-територіальної карти України.

Звичайно із збільшенням повноважень та фінансів, збільшується і відповідальність. Тепер нові органи місцевого самоврядування в набагато більшій мірі функціонують самостійно. Не достатньо коштів – оптимізуйте видатки, залучайте інвесторів, запрошуйте бізнес, змініть ставки оподаткування. Успішність громади напряму залежить від якості керівництва. Головне що всі інструменти для розвитку надано.

Реформа децентралізації триває ось уже 5 рік і повинна бути закінчена в наступному 2020 році. Звичайно ще потрібно зробити багато роботи щоб отримати оптимальну модель устрою країни, але головне що ми на правильному шляху, то ж зупинятися не можна, треба рухатися вперед.