Розстріли в урочищі Сандармох

«Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб». Такий наказ був у тексті директиви наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова від 16 серпня 1937 року № 59190. У ній вказувалося: «З 25 серпня розпочати та у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з-поміж утримуваних в тюрмах ГУГБ, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.»

Вісімдесят три роки тому, в розпал радянського великого терору, в урочищі Сандармох у далекій Карелії відбулася одна з найбільших каральних операцій НКВС. За п'ять ночей з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року розстріляли 1111 в'язнів соловецького етапу, серед яких – кілька сотень українських селян, політиків, вчених, письменників, митців та священиків.

У Сандармосі «каральний меч Сталіна» в особі малограмотного капітана Матвєєва стратив тих, хто міг зробити та робив українське мистецтво та науку повноправними елементами світового прогресу. Відтак, постріл у голову обірвав життя засновника нових підходів до світового театрального мистецтва, режисера театру «Березіль» Леся Курбаса; драматурга Миколи Куліша, чиї п’єси йшли в Парижі, Нью-Йорку, Москві, Варшаві; письменників і поетів Зерова, Вороного, Ірчана, Епіка, Паніва; письменника, філософа і перекладача Валер’яна Підмогильного; учених Сергія Грушевського, Степана Рудницького, Олександра Бадана-Яворенка; прем’єр-міністра УНР Чехівського, міністра УНР Крушельницького, наркома освіти УРСР Полоза та інших. 

Органи НКВС, а згодом МГБ, КДБ СРСР та ФСБ РФ приховували місце масових розстрілів. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 р. слід соловецького етапу взагалі «загубився». Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі. І лише в середині 90-х пошуковцям вдалося встановити, де закінчилася їхня трагічна історія. У липні 1997 року члени санкт-петербурзького й московського «Меморіалів», на чолі із Юрієм Дмитрієвим, обстеживши гектари карельської тайги, знайшли 236 розстрільних ям. 

Загалом на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Сталін у 1937–1938 роках запустив «Великий терор» – масштабну кампанію масових репресій та фізичного знищення реальних і потенційних політичних опонентів, ліквідації політичної, мистецької та наукової національної еліти, руйнування будь-яких традиційних ціннісних орієнтацій та зв’язків. Сталінська тоталітарна машина знищувала усіх, хто був або лише потенційно міг бути в опозиції до неї.

За оцінками істориків на території УРСР у період «Великого терору» через так звані «судові трійки» пройшли 198 918 людей, дві третини з яких були засуджені до розстрілу. Решту відправили у спеціально створені й підпорядковану НКВД систему концтаборів – ГУЛАГ. Лише до 1% засуджених застосували м’якші види покарання, а тих, кого звільнили «за браком доказів» було лише 0,3 %.

Фактором-прискорювачем запуску «великого терору» стало те, що Сталін готувався до війни із Заходом. І ті території, які могли стати фронтовими або прифронтовими, мали бути очищені від «різних неблагонадійних елементів», відтак, розстріл «соловецького етапу» пов'язаний із підготовкою СРСР до війни із Фінляндією.

І це при тому, що Сандармох є не найбільшою братською могилою жертв сталінського терору. Білоруські Куропати – від десяти тисяч до кількох сотень тисяч убитих НКВД,  щонайменше 20 тисяч людей були страчені сталінською каральною системою на Бутовському полігоні під Москвою, майже 16 тисяч жертв у Биківнянському лісі під Києвом. Дослідники кажуть, що загальна кількість страчених у Биківні може сягнути 100 тисяч. Приблизно стільки ж людей як і у Сандармоху були страчені у Вінниці. Загалом в Україні виявлено понад два десятки місць масових поховань жертв репресій періоду 1937–1941 років. Окрім згаданих це ще і Лук’янівсьий цвинтар у Києві, і місце, де зараз Центральний універмаг у Хмельницькому, і 9-й кілометр Запорізького шосе у Дніпрі, і центральне міське кладовище у Сумах, і урочище Дем’янів Лаз біля Івано-Франківська та інші.

За даними комісії «з установлення причин масових репресій проти членів і кандидатів у члени ЦК ВКП (б), обраних на XVII з'їзді партії» під головуванням Петра Поспєлова (1956 р.) в 1937-38 роках було арештовано за обвинуваченням в антирадянській діяльності 1 548 366 осіб і з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому розстрілювали приблизно 1000 осіб в день). І це тільки «офіційні цифри», надані самими катами.

Пройшло понад 80 років, а методи тогочасних репресивних органів Радянського Союзу у сучасній Російській Федерації залишилися: ув'язнення людей за надуманими звинуваченнями, арешти, катування, насаджування атмосфери страху. Усю каральну міць російської диктатури демонструють арешти та ув’язнення українських громадян або показові розправи над «изменниками» – Олександром Литвиненком, Сергієм Скрипалем та Олексієм Навальним. Окрім них, часто з’являється інформація про затримання в Росії та на території незаконно анексованого Росією Криму українських громадян. Це не лише активісти Майдану, учасники бойових дій на Донбасі, а й люди далекі від політики. Усього у в’язницях Росії та тимчасово окупованого Криму наразі перебуває щонайменше 99 людей. 76 із цього списку – кримські татари. 48 політв’язнів вже отримали вироки в кримінальних справах. Ті, кому пощастило звільнитися, розповідають про тортури та методи допитів, які нічим не відрізняються від тих, які застосовували під час «Великого терору». Олег Сенцов, Володимир Балух, Роман Сущенко – це лише маленька частина списку громадян України – політичних в’язнів РФ, яким вдалося повернутися в Україну. Зараз спротив України гібридній експансії Росії є, по-суті, протидією відновленню репресивної політики Кремля, яку Володимир Путін активно пропагує своїми діями.


 

Автор:

Лілія Кірик

27.10.2020