Сьогодні, 24 лютого виповнюється 110 років від дня народження Василя Дмитровича Сидора — полковника УПА, командира оперативної групи УПА-Захід (26 січня 1944 — квітень 1949), крайового провідника ОУН Карпатського краю, Генерального судді ОУН, заступника головного командира УПА. 

Становлення лицаря

Народився 24 лютого 1911 року в селі Спасів на Сокальщині (район на межі Львівської та Волинської областей). Від молодих років виховувався на самостійницьких ідеях і вже підлітком належав до української молоді Пласту і Організації Українських Націоналістів. У вищих класах гімназії, хоч він був ще молодою людиною, був покликаний до Обласного Проводу ОУН. Тут він всеціло віддається революційній праці – широко та міцно розбудовує сітку ОУН на Сокальщині, прориває „Сокальський кордон” і поширює сітку ОУН на Волинь та Холмщину.

Навчався в Сокальській гімназії до 1928 року, але, оскільки Василь Сидор активно відстоював  права української нації, польська влада не дозволила йому приступити до подальшого навчання в Сокалі. Хлопець переїздить до Перемишля і тут закінчує гімназію з відзнакою у 1931 році. По закінченню гімназії його призивають до польського війська. Оскільки Василь мав закінчену гімназію, то за польським державним правом йому надавалося право навчатися у старшинській школі, яку він також закінчив з відзнакою.

По закінченні військової служби Сидор вступає в Університет у Львові, але його арештують вже на першому році навчання у 1935 році. Однак, не доказавши його приналежності до ОУН, випускають на волю. Майбутнього полковника УПА  арештують знову на третьому році студій в Університеті, і знову, не доказавши його членства в ОУН, випускають на волю.

Борись, бо ти співвідповідальний за долю цілої Нації

У двадцять п’ять років його вибирають до Проводу ОУН на північно-західних українських землях як одного із найздібніших організаторів та військовиків у рядах ОУН. На цьому пості Василь Сидор розбудував сітку ОУН на Волині, Поліссі та Холмщині. Із ним тоді працюють такі люди як Іван Климів, Галина Жарська, Василь Ваврук, Іван Кравчук та один із славних синів Волині, пізніший командир запілля УПА – Волошин-Павленко.

У серпні 1936 року Сидор, як військовий референт ОУН на північно-західних українських землях, висунув план організування спеціальних військових частин, які на взір колишніх відділів УВО, рейдували б по Поліссі, Волині та Холмщині і були б ядром проти польської армії. З огляду на те, що поляки провели масові арешти української інтеліґенції у вересні 1936 року під час яких його декілька найближчих співпрацівників  потрапили в польські руки, організування відділів було відкладено на деякий час. Але в липні 1937 року таки створено групу „Вовки”. Ця група у складі 32 вишколених військовиків, деякі зі старшинським вишколом, котрі вже раніше відзначилися у різних операціях ОУН. 

У 1942 році Василь Сидор реорганізує „Вовків” та продовжує ними розпочате діло як перший й найкращий організатор Української Повстанської Армії.

Восени 1937 року також організує другу з черги групу „Вовків” – на Горохівщині. Зовсім не випадково, що під час Другої Світової війни на теренах Холмщини (так званої Третьої Округи Закерзонського Краю) на відтинку Данилів постають відділи „Вовків”. Це продовження тієї групи з 1937 року, а сама Третя Округа до 1945 року належала до північно-західних українських земель ОУН. Масові арешти в 1938 році – між арештованими був і Василь Сидор – перервали на деякий час діло „Вовків”, як і всіх бойових кадрів ОУН. У липні 1939 року, за дорученням Василя, який був провідником в’язнів-членів ОУН у польській тюрмі Бриґідках, з неї втікають провідні члени ОУН Гроза й Вовківчак з дорученням відновити діяльність військовиків ОУН на північно-західних землях. „Вовки” знову зібралися на Поліссі і напередодні німецько-польської війни в околицях Янова постає „Поліська Січ”.

З розвалом польської влади вийшов на волю і Василь Сидор. І коли більшість провідних членів ОУН переїхали на незайняті більшовиками землі, він залишався в Україні під московською окупацією, продовжуючи боротьбу за святу ідею волі, у підпіллі, разом із страждаючим народом.

Їздив в Чернiгiвщину для розвiдки можливостей там базування УПА. В Києві застрелив енкаведиста на службi гестапо, який вбив Д.Мирона.

У лютому 1940 року Сидора викликають за кордон на нараду Революційної ОУН, але зараз же він повертається на рідну землю, до праці, до бойових операцій, бо вважає, що не можна „забувати” Україну і керувати боротьбою з теплого готелю на еміграції, тоді як вояки вмирають голодні і холодні в завзятій боротьбі з ворогом на рідних землях.

Один з творців і організаторів УПА

Навесні 1942 року Провід ОУН Революційної розпоряджається відправити Василя на Волинь, де вже почали діяти повстанські групи, часто ніким не координовані, нікому не підлеглі. Сидор був тим, хто мав створити з цих анархічних груп Українську армію.

Під кінець 1942 року УПА-Волинь уже нараховувала понад 2 000 вояків. Цілістю дій на Волині керував Василь Сидор, що взяв собі псевдо “Зов”. Тут він створив Команду УПА-Волинь, разом з Дмитром Клячківським – на псевдо “Клим Савура”. Пiсля загибелi В.Iвахiва 13.5.1943 стає шефом штабу УПА-Пiвнiч. В серпнi 1943 створює УПА-Захiд, ставши її командиром. Також Василь був першим шефом штабу УПА-Волинь. Під кінець 1943 року цей відділ нараховував вже понад 8 000 вояків. Тож “Зов” передає обов’язок шефа штабу полковникові Ступнинцькому, а сам повертається до праці в Головному Проводі ОУН. Восени 1943 року Сидор реорганізує відділи УПА-Захід і з доручення Шухевич стає головним командиром УПА-Захід. Тепер його псевдо – Шелест.

Велику увагу Сидор приділяв старшинським школам. Знаючи, що без добрих старшин армія мало варта, він творить такі старшинські школи: Школу Дружинників літом 1942 року (ця школа підготувала для УПА 120 старшин з початком 1943 року), другу школу на Волині, що випустила 180 старшин, третю старшинську школу в Карпатах „Школу Хмеля” – її провадив Олекса Гасин-Лицар. Пізніше була ще школа „Олені” в Карпатах.Між іншим була старшинська школа і на Поділлі: її називали „Школа Крилатих”. Ці школи виховали не тільки добрих старшин, ці школи виховали героїчних старшин, які вмирали на полі бою зі словами „Здобуду Українську Державу, або загину у боротьбі за неї!”

 

У 1944 році УПА зросла до неймовірної величини: тільки в УПА-Захід нараховувалось близько 40 000 вояків. Уже з 1944 по 1946 рік Москва мала кільканадцять тисяч убитих і сорок сім тисяч раненими з військ НКВД (дані з архіву НКВД в Івано-Франківську). І це тільки в боротьбі УПА-Захід, значить у Галичині.Тож, щоб не зазнати сорому, керівництво НКВС в Україні заборонило про це повідомляти Сталіну та Хрущову.

Батьківщині будь вірний до загину...

Як зазначив ветеран визвольних змагань Богдан Мак: “1958 року я одержав листа від Зірки – зв’язкової Шелеста. Читаю: „…17 квітня 1949 року, раннім ранком, над рікою Лімницею поблизу села Ясень (тепер с. Осмолода, Рожнятівський район, Івано-Франківська область. прим. авт.) НКВД оточило приміщення Шелеста. При Сидорові був тільки його син Зенко. Якщо б Зірка не запізнилась на кілька хвилин, то вона попала б у оточення. Оба кинулись в сторону ріки – в кущі. Зенкові йшов чотирнадцятий рік життя. Хоч Зенко пройшов багато вишколу, то все таки він був ще дитина. Обидва прочищають собі дорогу автоматами. За хвилину Зенка прошила куля. Щоб не попасти живим у руки більшовиків-енкаведистів, Зенко кидає гранату в рубашників, а другою себе розриває. Посіпаки з НКВД біжать до Шелеста, щоб схопити його живим (мабуть такий наказ), та він їх косить з автомата. В ту хвилину кулі з ворожого автомата прошили Шелеста…”

Сидор-Шелест загинув так, як нас вчив вмирати – на першій лінії в бою. Про його загибель Зірка повідомила телефонним дзвінком у Львів, що в неї перестала працювати електрика – так було конспіративно домовлено.

Ті, котрі віддали своє життя за нашу волю, не сміють бути забутими. Без їх посвяти не було б сьогодні Вільної України. Воля не прийшла даром.”

 

У 1993 році останки  Василя Сидора, його дружини Надії Романів і чотирьох повстанців перепоховали у братську могилу на Горішньому цвинтарі в Перегінському. 

Восени 1994 в Спасовi для вшанування самовідданої боротьби за незалежність України полковнику Василю Сидору (Шелесту) відкрито пам'ятник.

14 жовтня 2014 року члени Перегінського осередку УПА  на місці загибелі відкрили новозбудовану хату-музей. В цей день в урочистостях взяли участь делегації із Сокальщини та Косівщини – родичі загиблих воїнів УПА із села Спасів Сокальського району, що на Львівщині та із села Верхній Вербіж Косівського району.

 

Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. майор УПА Василь Сидор – «Шелест» нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 1 класу.

 

Вшановуючи пам’ять кожного борця за волю України, ми повинні не тільки захоплюватися їх величчю духу й незламної боротьби. А натхнені прикладом їх життя і випробувань, кожен на своєму місці змагати до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

 

Незважаючи на те, що інколи нам здається, що вони діяли в іншій ситуації, в інших умовах, та обставинах і зараз вже минули ті часи. Але саме зараз, як ніколи, Україна потребує державотворців, які будуть на грані двох світів творити нове життя.