І зимовий похід Армії УНР: "Торжество та велич революційно-визвольних змагань українського народу власними силами"

Торжество та велич революційно-визвольних змагань українського народу власними силами

 І зимовий  похід Армії УНР – рейд військових з’єднань Української Народної Республіки по тилах радянських та білогвардійських військ.

Якщо провести паралель з нинішньою військово-політичною ситуацією, то ці події дуже нагадують 470-кілометровий рейд 95-ї бригади (Рейд Забродського) з 19 липня по 10 серпня 2014 року по тилах сепаратистів. Найважливішим досягненням, якого стало розблокування та створення коридору для виходу з оточення підрозділів на кордоні. Завдяки вмілим діям десантників і піхотинців, з оточення вийшло 3 тисячі осіб та понад 250 одиниць техніки.

5 грудня 1919 року на військовій нараді у Новій Чорториї під головуванням прем’єр-міністра І. Мазепи було остаточно вирішено здійснити партизанський рейд по тилах армії Денікіна, який згодом дістав назву “Зимовий похід”. У поході взяло участь близько 10 тис. осіб. Проте, бойовий склад частин нараховував лише 2 тис. багнетів, 1 тис. шабель та 14 гармат. 70% загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорти хворих.

Більшість подій на той час відбулось на території Черкаської області. Лінією прориву, відповідно до плану командарма М. Омеляновича-Павленка, мав стати район розташування Української Галицької Армії у смузі Козятин-Вінниця-Хмільник. 7 грудня 1919 року о 12-й годині ночі, прорвавши фронт ворога між Козятином і Калинівкою, Дієва Армія УНР швидким маршем вирушила на південний схід. Українська армія попрямувала на Липовець, Жашків, Умань, Тальне, Звенигородку.

Наприкінці 1919 року українська армія розташувалася таким чином: Київська група Юрія Тютюнника, пройшовши через місто Жашків та села Ризине, Багва, Заліське, Кобринове, Гуляйка, Гусакове, спрямувалася на Звенигородку; Волинська група Олександра Загродського, вибивши 42-й денікінський полк із Романівки, рушила на Тальне; Запорозька група, на чолі з М. Омеляновичем-Павленком, зосередилась на Уманщині. 31 грудня командарм перебував у Доброводах, штаб армії – у селі Оксанине, мешканці якого добровільно зголосилися охороняти штаб армії.

26 грудня українська армія втратила 3-тю стрілецьку дивізію, яка була знищена дощенту Київською “Сводною” дивізією князя Голіцина, що змусило М. Омеляновича-Павленка прийняти рішення про формування 3-го кінного полку з решток Залізної дивізії. Реорганізацію доручено було провести полковнику Г. Чижевському.  

Розпочаті ще з 23 грудня переговори між делегацією від Уряду УНР і Начальною Командою Української Галицької Армії не призвели до об’єднання армій. Сталося зовсім небажане – незабаром, у лютому 1920 року УГА, цілковито втративши боєздатність через жахливі епідемії тифу й інших хвороб, перейшла на бік більшовиків, й іменувалася відтоді – Червона УГА.    

Місцеве населення симпатизувало Армії УНР й надавало їй всіляку допомогу. В одному з найтяжчих боїв Зимового походу рідній армії допомагали селяни Білашок та Майданецького під час звільнення від денікінців Волинською групою містечка Тальне. Одночасно з подіями в Тальному, 1 січня 1920 року запорожці звільнили від денікінців Умань. Це місто стало центром боротьби за державність України. Після звільнення Умані, у місті розпочалася активна просвітня, видавнича, агітаційна робота. Редакція часопису “Україна” видала 5 номерів газети загальною кількістю до 20 тис. примірників, було видруковано до 200 тис. відозв – “До інтелігенції України”, “Селяне” і “Офіцерам, козакам і солдатам Добровольчеської армії”, укладених і підписаних отаманом Ю. Тютюнником.

В Умані Армія УНР перепочила і реорганізувалася із партизанської у три регулярні дивізії: Запорозьку, Київську і Волинську, які станом на 1 січня 1920 року розташувалися по лінії Гайсин-Умань-Тальне-Торговиця-Звенигородка. 21 січня у с. Гусівка на Єлисаветщині відбулася нарада командуючих дивізіями, на якій було вирішено припинити боротьбу проти білогвардійців і розпочати боротьбу проти Червоної армії. Головною підставою для цього рішення було переконання, що Добровольча армія більше нездатна на жодну серйозну акцію ні проти Дієвої Армії УНР, ні проти червоних.

Вже 21 січня 1920 року червоні частини, що стояли у с. Ступчинь на Звенигородщині, одержали наказ здійснювати наступ на південь у загальному напрямку на Голованівськ-Ольвіопіль для ліквідації загонів Ю. Тютюнника. Дієва Армія УНР розділилася і різними напрямками пішла у зазначений район, щоб там знову з’єднатися. Південній групі (Запорожці, 3 дивізії і штаб армії) ще довелось, прориваючись, мати бій з Добровольчою армією. Північна група (Волинська та Київська дивізії) зразу ж розпочала боротьбу проти частин Червоної армії.

Захоплення 2–7 лютого Волинською дивізією м. Канів і наступ у бік Переяслава та Києва занепокоїли більшовиків. Українці, що жили в Києві, чекали приходу українських військ. Після зайняття Черкас далеко по Лівобережжю піднялися чутки, що “українське військо вже до Дніпра дійшло”. Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська приходили посланці.

11 лютого 1920 року Північна група військ з’єдналась з Південною групою Армії УНР біля Медведівки на Чернігівщині. Командиром Запорозької дивізії призначили отамана А. Гулого-Гуленка. 17 лютого була звільнена Золотоноша. Але армія змушена була повернути на правий берег Дніпра. Переправившись, військо розбило табір у Холодному Яру. У Мотронинському монастирі відправили молебень за щасливий похід та панахиду по загиблих козаках.

Починається пересування Дієвої Армії УНР у західному напрямку одночасно різними дивізіями. Армія захоплює міста: Гайсин, Умань, Ольвіопіль та залізничний вузол Христинівка, знищуючи окупаційну владу, оперуючи в степах Херсонщини. 25 березня біля Тального відбувся бій Київської дивізії з більшовиками. Червоноармійці відступили в Майданецьке, але наступного дня, отримавши підкріплення, витіснили тютюнниківців. Незабаром, 7 квітня, отаман С. Заболотний звільнив Ананьїв. На допомогу йому Ю. Тютюнник відправив 400 бійців при двох гарматах. Тоді ж на бік тютюнниківців перейшов 3-й кавалерійський полк 3-ї Червоної Галицької бригади кількістю в 650 шабель. Після тяжких боїв козаки Київської дивізії захопили Вапнярку і Тульчин. У Тульчині українською армією були полонені штаби 41-ї, 45-ї та 46-ї дивізій 14-ї більшовицької армії.

16 квітня 1920 року у Вознесенську, завдавши поразки частинам 14-ї більшовицької армії, війська Дієвої Армії УНР захопили 28 гармат, 32 тис. гарматних набоїв, 48 кулеметів, 5 тис. рушниць та 2 млн. набоїв, 4 тис. возів з одягом, взуттям та іншим майном. Виконуючи наказ Головного Отамана, Дієва Армія УНР Зимового походу 5 травня 1920 року була передислокована у напрямку Ямполя для прориву і негайного з’єднання з фронтом Головного Отамана військ УНР. Вислані кінні відділи зустрілися з частинами полковника О. Удовиченка. Учасники Зимового походу 6 травня 1920 року з’єдналися з іншими українськими частинами, які у союзі з поляками прямували на Київ.

Бойовий склад Дієвої Армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував: 2100 багнетів та 580 шабель. Вона складалась із: Запорозької дивізії отамана А. Гулого-Гуленка, Волинської дивізії отамана Н. Никоніва, Київської дивізії отамана Ю. Тютюнника, Галицької кінної бригади отамана Е. Шепаровича, Окремого кінного полку полковника П. Чижевського, кінної сотні Штабу Армії, за загальною кількістю 4319 осіб при 81 кулеметі та 12 гарматах.

За оцінками воєнних істориків, Перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917–1921 років, під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Була здійснена головна найважливіша мета – збережена Армія Української Народної Республіки. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. За весь рейд по запіллю ворога було пройдено 2500 км, проведено понад 50 успішних боїв. Перший Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні, показав силу духу і жертовність вояків Армії УНР у боротьбі за державність. Усіх учасників походу було нагороджено орденом Залізного Хреста. Пізніше в еміграції була створена Орденська рада рицарів Зимового походу.

 Армія Зимового походу виконала велике історичне завдання: продовжила збройну боротьбу під прапором УНР майже на пів року. Своєю збройною місією вона була найкращою пропагандою незалежності України. З-поміж повстанських угруповань, що діяли у 1919-1920 рр. Армія УНР воювала під проводом уряду, а отже була державною, а не витвором окремих «отаманів». За словами керівника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії ― Ісаака Мазепи: «Зимовий похід був торжеством та величчю революційно-визвольних змагань українського народу власними силами». Після його завершення, внаслідок союзу із Польщею ентузіазм війська і народу суттєво зменшились. Український рух вступив у нову, набагато важчу боротьбу. Армія Зимового походу є для нас нинішніх взірцем високого героїзму вояків, що не знали ні труднощів, ні перешкод.

Автор:

Лілія Кірик

05.12.2020