Урок для сьогодення від Біласа і Данилишина.

“Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну”, — такими були останні слова Дмитра Данилишина 23 грудня 1932 року перед смертною карою. 

 

1930 року почалась активізація бойової діяльності під проводом ОУН, а вже через рік  розпочався період найактивніших “ексів” (відбирання майна у випадку ОУН, для потреб підпілля) та атентатів (політично вмотивованих вбивств). 

Однією з таких експропріацій був напад на пошту в м. Городок (Львівщина), який організовував  Р. Шухевич. Здійснили його 12 бойовиків ОУН, включно з Василем Біласом та Дмитром Данилишином.

 

Чому саме такий метод боротьби?

Час, в якому жили Білас і Данилишин, вимагав чітких та швидких рішень. Перебуваючи під польською окупаційною владою, яка проводила масові переселення та вела жорстку політику полонізації українців — часу для зволікань не було. Експропріація була виявом протесту проти дій влади та спробою захистити український народ від повного винищення. Проте акції такого типу були також можливістю здобути кошти для розвитку українського націоналістичного руху, ще більше його розвинути й не дати занепасти. Подібна практика пограбувань ворожих установ з метою подальшого використання коштів для революційної діяльності була притаманна багатьом організаціям та рухам не тільки в Україні.

 

Експропріація в Городку була провальною операцією?

З одного боку — втілити заплановане не вдалося. В працівників пошти виявились револьвери, розпочалася стрілянина, вже під час втечі хлопці натрапили на засідку польської поліції, яка розташовувалася в сусідніх будинках. Боївку було майже знищено: двоє ОУНівців — Юрія Березинського та Володимира Старика — було вбито, п`ятеро поранено. Тож в мірах безпеки та конспірації, вони поділилися на дві групи: перша, більша, вирушила до Львова, друга, з Біласом і Данилишином — на залізничну станцію до Глинної Наварії, щоб сісти на потяг. Наступного дня Василя Біласа та Дмитра Данилишина заарештували 

Парадоксально, проте експропріацію в Городку не можна вважати провальною. Українці перетворили невдалу операцію на грандіозну інформаційну перемогу. Ніколи перед тим і після того страта двох осіб не викликала такого резонансу у Галичині, як смерть Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

ОУН подбала про те, щоб в час страти у всіх українських церквах Галичини били у дзвони й відправлялися панахиди. Тієї миті всі знали, що “зараз страчують наших хлопців…”

На цьому націоналістична пропаганда не зупинилася. Лише за кілька днів у Кракові та на території Галичини, під приводом спортивних змагань, видрукували 20 тисяч фотокарток 4-х “спортсменів”, якими виявилися зображення загиблих у Городку Юрія Березинського та Володимира Старика і страчених Біласа та Данилишина. 

 

6ae98f4d178ef5bf21135bee3b996861 (2).jpg

Експропріація — не злочин! 

Для членів ОУН, в тому числі й Біласа і Данилишина, — це усвідомлений, радикальний та відважний вчинок з метою вибороти незалежність українському народу. Через гучні акції, екси та атентати націоналісти привертали увагу світу до проблеми окупації українських територій та винищення цілого народу (вбивство  Миколою Лемиком Олексія Майлова задля розголосу інформації про голодомор 32-33 рр.).

Український націоналістичний рух не боявся використовувати такі методи боротьби ще з тієї причини, що самі поляки використовували їх у революційній боротьбі польського народу проти російського царського режиму. 

 

Чи треба нам зараз брати приклад з Біласа і Данилишина?

Однозначно так. Ми повинні гартувати у собі відвагу та плекати відповідальність за свої вчинки. Молоді хлопці та дівчата мають стати в авангарді боротьби та будувати міцну Українську Державу, а не слухати російську музику і скаржитися на життя в країні та куплені вибори.

Головне завдання для нас сьогодні — продовжувати справу борців за Українську Самостійну Соборну Державу. Зараз перед нами стоять інші виклики. Маючи свою суверенну державу, українці часто нехтуємо нею та забувають, що боротьба ще не завершилася і взагалі перебуває у самому розпалі. 

Те, що кожен з нас може зробити для України — працювати, розбудовувати та захищати її на своєму фронті боротьби.

 

Бо кожен з нас має бути воїном!