Письменниця, шістдесятниця, борець, "сталева леді". Вона не боялася висловлювати свою думку і ніколи не питалася, що їй казати. Її слова, такі зрозумілі пересічному читачу, перетворюються у справжню зброю в боротьбі з несправедливістю і брехнею. Ліна Костенко стала справжнім феноменом сучасної української літератури.

Народилася 19 березня 1930 року у Ржичеві, на Київщині, в сім'ї вчителів. Мабуть, символічно, оскільки в цей день прилітають лелеки — символ приходу весни та надії. Саме ним і стала Ліна для України.

У 1936 році її батька заарештували як "ворога народу" на 10 років таборів. "Вашим червоним прапором тільки биків лякати" — заявив  він суддям. Саме від нього Ліна Костенко успадкувала рішучість і безкомпромісність у боротьбі із системою.

Випускниці Московського літературного інституту імені Горького пророкували успішну кар'єру, потрібно було лиш писати "правильні речі". Та вона не з тих, хто блазнював перед радянською владою. "Я ніколи не питала, що мені говорити". Ліна Костенко писала лише те, що вважала істинним, і залишалася непохитною в своїх переконаннях, навіть в умовах небезпеки. 

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України, а у 1963 році світ побачив її збірку "Зоряний інтеграл". Проте її вірші різко не сходились з інтересами радянської влади, оскільки гостро критикували тодішній режим. Вона писала правду в усіх її проявах. Саме це і лякало владу. Ця правда руйнувала образ "великого радянського союзу".  

Ліна Костенко розуміла, що рано чи пізно її можуть посадити. Та радянська влада придумала, мабуть, ще гірше покарання — її змусили мовчати. У 1968 році Ліні заборонили видавати свої твори. Та слово правди не зупинити, і вона продовжувала писати в "шухляду". Лише зрідка її вірші зустрічалися на сторінках газет Чехословаччини та Польщі, інколи виходили у самвидаві. За час тривалої мовчанки (майже 10 років) з-під пера письменниці вийшли збірка "Над берегами вічної ріки" та історичний роман у віршах "Маруся Чурай", за який у 1987 році вона отримала Державну премію УСРР ім. Т. Шевченка.

Ліна Костенко стала образом боротьби — безкомпромісної та запеклої. Вона боролася не зброєю, а словом, що надихає та дає наснагу стояти до кінця, захищаючи Незалежність України. Попри усі випробування, письменниця завжди залишалася вірною собі та своєму народу. Вона не здавалася, а її творчість та життєва позиція стали цвяхом в труні радянської системи.

"Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство".