Демократія на службі популістів
Виборче похмілля після першого туру президентських виборів закінчилося, тож можна підсумувати результати та зробити висновки.
Перш за, все маємо погодитися з тим, що демократія в Україні відбулася: враховуючи кількість кандидатів у президенти, свободу виборчого процесу, відсутність явного фаворита протягом всієї передвиборчої кампанії та отримані результати (а саме, наявність 8-ми фаворитів у першому турі). А також, найважливіше — це відсутність грубих порушень виборчого процесу, явних та ймовірних фактів фальсифікації. Це підтверджують дані екзитполу та українські й іноземні спостерігачі, яких цього року була рекордна кількість. Як демократична країна - ми склали іспит. Це, до речі, також варто вважати тою рисою, котра нас відрізняє від росіян. Другим позитивом є те, що не сталося жодного силового сценарію, який би ставив під сумнів легітимність виборів та призводив до конфронтації українців між собою.
Іншою стороною виборів та їх демократичності є результат: 30% за популістичного кандидата з тяжінням до Росії Володимира Зеленського, 16 % за чинного президента Петра Порошенка, 11 % за проросійського кандидата Бойка.
Що це означає?
По-перше, що в суспільстві нікуди не зникає запит на політичну силу, яка підносить ідею “братніх народів” та пропонує спільне майбутнє з Росією. Підсумувавши відсотки кандидатів-колаборантів Бойка і Вілкула, отримуємо 16%. Це значить, що попри вторгнення Росії та триваючу війну, досі є ⅙ громадян, які готові завтра з хлібом-сіллю зустріти окупанта зі Сходу. А це дуже серйозний привід для патріотичної частини українців переглянути свої пріоритети та визначити для себе головну небезпеку: Москва з її отрутою чи внутрішньополітичні метаморфози. Головним пріоритетом має залишатися національна безпека та перемога над Москвою, оскільки загроза втрати державності (через розпад або завоювання) залишається, а можливо навіть збільшується. Хтозна чи завтра через нашу неуважність не буде закликів до утворення нової псевдореспубліки, чи не пропустимо ми повз вуха закликів “Путін, ввєді вайска”.
Зрозуміло, що повтору “русской весни” 2014 року вже не буде, українські спецслужби та суспільство готове давати відсіч. До чинної влади тут чи не найбільша претензія: колаборанти та сепаратисти досі вільно живуть та ведуть свою діяльність в Україні та дозволяють собі дії, що запросто кваліфікуються як державна зрада.
Авторські права зображення належать — журналу "Український Тиждень"
По-друге, суспільство вимагає звіту за ті "солодкі і прості" рецепти, які майбутня влада давала у 2014. Перш за все, чинна влада на чолі з Петром Порошенком, яка мала надзвичайний кредит довіри в 2014 році (54 % голосів за Порошенка на президентських виборах і найбільша фракція в Парламенті). З таким стартом потрібно було тільки робити, оскільки свідома частина українського суспільства була максимально консолідована в 2014 році завдяки Революції Гідності та внаслідок російського вторгнення. Довіра дорога. Українці багато вклали і втратили за останні роки задля того, аби не програти війну. Натомість маємо достатньо провалів команди Порошенка та низку незавершених чи відверто саботованих справ: провал судової реформи, розквіт корупції в найближчому оточенні Порошенка, нерозслідувані справи розстрілів на Майдані, вибіркове правосуддя, незасуджені державні злочинці. Ці складові в очах більшості населення майже до нуля зводять усі позитивні зміни, яких є багато і які є важливими.
По-третє, результат Володимира Зеленського є дуже серйозним дзвінком для свідомої та активної частини громадян. Чи є цей результат реваншем, про який ми говоримо з 2015 року? Безсумнівно, так. Це реванш “малоросійського духу” (чи є в когось сумніви щодо проросійської політичної і ментальної орієнтації та олігархічної заангажованості Зеленського?) та популізму. Сильна сторона Зеленського - відсутність політичного досвіду, оскільки не помиляється той, хто нічого не робив. І саме це, відсутність політичного минулого з помилками та відсутність чітких заяв, дало виборцю Зеленського привід спроектувати на нього всі свої інфантильні необгрунтовані очікування. Не варто обманювати себе у тому, що виборець Зеленського - виключно громадяни з проросійськими симпатіями. Є також ті, хто головував протестно (“проти всіх”), голос молоді, вихованої попсою та інстаграмом, частка голосів споживацького суспільства (яке хоче томос і мову намазувати на хліб) та частина колишнього електорату Партії регіонів, який обрав Зеленського як альтернативу колись єдиній, а зараз роздробленій силі регіоналів. У другому турі за Зеленського, безсумнівно, проголосують 15% виборців Бойка та Вілкула, тобто точно можна очікувати 45%. А от з виборцями інших кандидатів немає чіткої закономірності, навіть офіційна підтримка Зеленського з боку вибулих кандидатів не гарантує перехід голосів (“голоси не перетікають”). Проте точно не буде одностайної підтримки Порошенка.
Володимир Зеленський є також “трендом”. Проте державна політика повинна формуватись не на ситуативних трендах, а на стратегії зміцнення та розвитку держави. Ці процеси мають свої пріоритети, і один з них - це перемога у війні з Росією. Відхід від пріоритетів веде державну політику манівцями, які гальмують розвиток в цілому
Сплеск популізму, який лихоманить Європу вже протягом трьох років, докотився і до України. І у дуже яскраво вираженій формі. Простий обиватель, який живе сьогоднішнім днем та бажає простих відповідей на складні виклики, висловив свою думку на виборах. Негативний досвід європейських демократій щодо обрання на керівні державні посади популістів має бути пересторогою для нас.
Другий тур президентських виборів маємо оцінювати як вибір вектору майбутнього поступу України: посилення інтеграції із Заходом, чи повернення у сферу впливу Росії (“повернення в лоно Росії”). Також вкотре даємо собі відповідь щодо нашої ідентичності: чи ідентифікуємо ми українську націю з європейською сім’єю народів чи вважаємо себе малоросами, “братським народом” для росіян, котрі розв’язали війну та 5 років вбивають українців.
Ми вважаємо, що перемога Володимира Зеленського є рівнозначна реваншу “русского міра” в Україні та негації усіх здобутків Революції Гідності.
Ми закликаємо Петра Порошенка протягом 17 днів дати відповіді на ключові запитання суспільства, вплинути на критичні проблеми та гарантувати план подальшого розвитку України.
Авторські права зображення на обкладинці сторінки належать — журналу "Український Тиждень"
