За що боровся Степан Бандера

«З ім’ям Степана Бандери пов’язана ціла епоха. В історію він увійшов як особистість крицевого гарту, всім своїм єством віддана Україні, непохитний борець-революціонер… Ідеями, що їх виношував у своєму серці, окрилювались і окрилюватимуться численні когорти українських націоналістів…, пишаючись ім’ям – бандерівці». - зі статті «За яку Україну боровся Степан Бандера». 15 жовтня 1959 року в Мюнхені, за наказом Кремля, було вбито Степана Бандеру – Голову Проводу Організації Укранських Націоналістів. Черговий раз Москва скористалася принципом «немає людини – немає проблеми». Але історія вирішила зробити по-іншому. Історія повернула так, що Степан Бандера став безсмертним після смерті. Від тоді і дотепер велика генерація людей в Україні і за її межами носять ім’я свого провідника, називаючи себе бандерівцями. Погодьтеся, небагатьох лідерів пам’ятає історія, чиї імена стали такими залізними символами. Цього року ми святкуємо 108-му річницю від дня народження Провідника Нації. 
Його образ став настільки символічним, що багато хто дуже віддалено знайомий з його біографією та його політичним «почерком».  Хочу в цій статті дати відповідь на запитання: «За що боровся Степан Бандера?»
В ефірі радіостанції в Кельні 1954 року Степан Бандера каже: «Ім’я «український націоналіст» є співзвучним з «український патріот», який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя». «Український націоналізм протиставить так званому большевицькому інтернаціоналізмові ідею самостійности і вільного розвитку кожної нації. Ми поборюємо намагання большевиків накинути іншим народам російське панування. Ми протиставимось російському большевизмові на всіх ділянках життя у всяких формах».  Це говорить про те, що український визвольний рух не обмежувався тільки власними «кордонами», що він був набагато глобальнішим і пропагував боротьбу проти будь-яких форм імперіалізму, тоталітаризму, диктатури чи расизму. Бандера казав: «Ми почуваємо себе союзниками з усіма свободолюбивими націями». З таким світоглядом Степан Бандера став Провідником української нації в боротьбі за незалежність, і разом з тим, найбільшим та найсильнішим ворогом Москви, а завдяки його провідницьким здібностям «Українська проблема» була найважчою повоєнною раною радянського союзу. На запитання кореспондента про цілі боротьби Організації Українських Націоналістів, Степан Бандера відповів: «Найважливішими цілями цієї боротьби є: 1. Знищення большевицького панування. 2. Вилучення України з СССР і ліквідація радянської імперії узагалі. 3. Ліквідація комунізму, комуністичної системи і режиму. 4. Відновлення Самостійної Української Держави в національних етнографічних кордонах із демократичною системою урядування, яка гарантувала б усім громадянам України демократичні свободи в усіх ділянках життя, а головно в ділянці духовного, культурного, політичного й соціального буття». Як бачимо, цілі, які проголосив Степан Бандера, є актуальними і тепер, коли Україна вже 25 років має свою незалежність. Хоч большевизму та радянського союзу нібито немає, та де-факто, вони існують і досі, тільки з іншими назвами. Боротьба, яку надихав та втілював Провідник, досі триває. Степан Бандера та українські націоналісти акцентували увагу на тому, що боротьба за національну самостійність, за увердження держави – це справа цілого народу. Тому всіма зусиллями ОУН працювала над тим, щоб об’єднати в цьому змаганні якомога ширші категорії людей: з різними цінностями, різних поколінь, різних політичних поглядів, врешті-решт, з різних куточків земної кулі. Це ще один принцип, який не втратив свого значення для нас до сьогодні – принцип консолідації всіх верств для спільної праці за одну ідею на різних фронтах. (Цій темі біли присвячені окремі праці Бандери: «До проблем політичної консолідації», «Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» та інші). Бандера постійно наголошував, що особисті потреби варто підпорядковувати організаційним, а організаційні (партійні) – національним. «Першою і головною передумовою участи в політичній консолідації є те, щоб (партії) … керувалися одним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети: Самостійної Української Держави і з тією метою підпорядковували всі свої вужчі партійні інтереси». Актуально і тепер, чи не так?  Ще одною рисою політичного «почерку» Степана Бандери є тверда безкомпромісність стосовно шляху, яким має реалізуватися найвища мета. На запитання, чи є один, чи більше шляхів для української самостійницької політики, він однозначно відповідає: «Лише один-єдиний! Це шлях безкомпромісової революційної боротьби… на який то шлях стали всі самостійницькі сили України… Єдино можливою і правильною є революційна визвольна концепція безкомпромісової боротьби проти большевизму, яка розраховує на власні сили України та на спільну боротьбу інших народів…». У подібних твердженнях проявляється весь характер Бандери як революціонера, кожне його твердження звучить як констатація факту, жодне його слово не залишає шансів будь-яким запереченням. Донедавна постать Степана Андрійовича Бандери була одною з найнеоднозначніших в українській історії. Досі часто точаться жорсткі «полемії» на цю тему, досі є велика частина українців, яка вважає Бандеру героєм України з точністю до навпаки. Тішить те, що тепер, коли ця постать дедалі глибше досліджується, противників «бандерівства» стає все менше, натомість «бандерівців» стає дедалі більше.
Ця стаття – це мінімум, який повинен знати кожен, та одночасно максимум, який можна вмістити в тексті такого об’єму. Тут немає жодної згадки про діяльність Бандери в час польської та німецької окупацій. Зате тут є принципи, які він поширював, коли тривала боротьба з російським імперіалізмом. До слова: ЯКА ТРИВАЄ І ТЕПЕР.