Вадим Титушко – продукт відходу в процесі спортивного виховання, – тернопільський тренер Валерій Чоботарь

Політики відкривають спортивні зали та фінансують молодих спортсменів, бо більшість із них самі пройшли скрізь це.
Про це в інтерв’ю  Gazeta.ua розповів заслужений тренер України з фрі-файту Валерій Чоботарь.
― Я зрадів, що в тій ситуації з Титушком (із побиттям журналістів на акції 18 травня — ред.), на відео не побачив окрім нього жодного знайомого спорсмена. Та й самого Вадима спортсменом назвати можна з натяжкою. Він один раз брав участь в серйозних змаганнях в нашій федерації – Кубку України. Програв перший матч і більше не виступав. Спортивних звань і досягнень не має. Спочатку думав, що він просто дурник – стрибав перед камерами, косячи під Брюса Лі. Коли переглянув його виправдання, зробив висновок що покидьок. Вчинив рукоприкладство до дівчини і відверто бреше, читаючи написаний йому текст.
Звідки беруться спорсмени, які згодні йти на політичні акції чи на рейдерські захоплення?
― Я б сказав грубо – це продукти відходу в процесі спортивного виховання. Ті хто працюють над собою роками і досягають результату в спорті змінюються не тільки зовнішньо, а і внутрішньо. Стають моральними, вольовими. Для таких побитися на вулиці – трагедія. Бо по-перше можливість травмуватися величезна, по друге двома рухами можуть зробити з людини інваліда – зразу ж проблеми з законом. Є інші спортсмени – які мають хороші природні дані, десь трохи покачалися, походили на тренування, побили грушу і з закомплексованих стали самовпевненими. В таких принципів немає. Тренер не може відповідати за тих, кому батьки не дали потрібного до шести років.
Як їх залучають до роботи політики?
― “Регіонали”, комуністи й інші провладні політики тісно опікуються спортивними секціями. Десь 90% федерецій очолюються цими людьми, і вони насправді помагають спорсменам. Так звані проукраїнські політики вважають, що найкраща акція це похід у вишиванках, або мітинг плачу над могилами героїв. А “регіонали” і комуністи відкривають спортивні зали, відвідують всі змагання, дають призи, фінансують секції. Вони люблять це, бо самі колишні бандити, які пройшли в рекет з боксу. Зараз вони при владі і памʼятають, завдяки чому стали сильними людьми. Продовжують розвивати цю систему. В той же час, фактично купують армію молодих, спортивних, прихильних собі людей. Хлопців у 20-25 років не цікавить політична діяльність людини яка їх підтримує, вони просто мають до неї довіру. Бо це своя людина. От і відповідь на питання як хлопців набирають. Додаткові стимули – гроші. Або залежність. В мене із знайомим спорсменом колись був випадок – підзалетів і попав в міліцію. Там сказали, що вирішать його проблему, якщо буде робити, що скажуть. Викликали його і замовляли штовхати людей. Врешті, той знайомий пішов зі спорту, потух і сховався, бо розумів що сама міліція його рано чи пізно зіллє. Мабуть, така система працює і зараз.
Думаю спортсменів наймають не тільки влада, а й опозиція. Логічне питання – а кого наймати, якщо очікуєш провокації і знаєш, що міліція не поможе?
До вас зверталися з пропозиціями забезпечити силову підтримку?
― Я знайомлюся з багатьма людьми, і дехто бачить в мені можливість вирішити свої проблеми. Звертаються з маніакальними ідеями – в когось вибити борг, або ще щось порішати. Зразу кажу, що мене це не цікавить. Так само щодо політичних акцій, бо знаю що можемо стати крайніми. Буде якась провокація, на політиків хтось нападе, вони будуть робити з себе нещасних, а хлопці з міліцією розбиратимуться. Я то 50 гривень зароблю, але потім на мене будуть пальцями показувати: „От цей поц, який нас підставив”.
До якої межі застосування сили можуть піти на масових акціях найняті спорсмени?
― Де межа кожної людини – ніколи не знаєш. Вона проявляється в конкретній ситуації. Дехто після того, як попав в провокацію більше не прийде ні на яку охорону політичної акції. А інші отримають насолоду від безнаказаності. Це дає ейфорію, відчуття себе бозна-ким. Зараз хлопці кажуть, що за 250 гривень не збиралися „нічого такого робити”. А якщо було б 1000 гривень чи 1000 доларів і Титушку дали арматуру? Від провокації до того часу, коли когось справді забʼють ногами на землі не далеко, і враховуючи ті політичні сценарії, які малює влада – до цього йде.
Як діяти мирним мітингувальникам і журналістам при зустрічі з такими спорсменами?
― Два простих правила – не боятися і не нариватися. Людина, яка звикла битися, відчуває в іншій страх. Страх – провокує. Кричати: „Ви лисі дебіли, прийшли сюди за бабки” також не варто. За таке і від нормальної людини можна по зубах отримати. Найкраще ці так звані спорсмени послухають людину, яка буде схожа на них – накачана і впевнена, але попри те ще й розумна.