У Харкові відбувся кінофестиваль ''Криваві совєти''

9-го березня у молодіжному центрі "OST" відбувся кінофестиваль "Криваві совєти". Організаторами цього заходу виступили Молодий народний рух та Молодіжний Націоналістичний Конґрес.  

Відбувся показ фільмів "Радянська історія", "Вишневі ночі", "Стеком та шаблею".  Як відзначили організатори фестивалю, ці стрічки було б краще показати у "день радянської армії", щоб розвінчати міфи, утворені про неї. Проте, на жаль, поки що неможливо запустити показ у всіх містах одразу. Тому відкриття відбулося в Києві 23 лютого. А далі фестиваль мандрує містами України.  Оскільки в Харкові він опинився саме у день народження Кобзаря, вирішили скоригувати репертуар і додати до нього документальний фільм Романа Коваля “Стеком та шаблею”. У цій стрічці розповідається дивовижна та вражаюча доля скульптора Михайла Гаврилка. Саме ця людина виліпила перші погруддя та пам’ятники Тарасові Шевченку, зробила образ Кобзаря таким, яким ми знаємо його нині. Організатори також зазначають, що наступного року планується показати більше документальних фільмів. А поки що після Харкова фестиваль відправляється до Січеслава, Запоріжжя, Житомира, Івано-Франківська, Львова.

Після кінопоказу відбувся круглий стіл за участі харківських істориків, які розповіли про масштаби та силу червоного терору на Харківщині 1917-1939 років. Зокрема презентували свої книги Золотарьов Вадим Анатолійович - дослідник історії Радянських каральних органів, Лапчинська Ніна Василівна – заступник голови Всеукраїнського товариства “Меморіал”      ім.  В. Стуса, Шуйський Ігор Володимирович — старший науковий редактор редакційно-видавничої групи Харківського тому серії “Реабілітовані історією”.

У цих книжках викладені до сьогодні невідомі долі багатьох пересічних харків’ян. Також історики навели приблизну статистику жертв кривавого радянського терору.

“Сьогодні, на жаль, лише приблизно можемо уявити кількість репресованих та розстріляних”, - зізналася пані Лапчинська. За її словами, чекісти були досить хитрі, вони часто передавали особисті справи в’язнів в інші обласні центри, таким чином - слід губився, а з ним і подальша доля жертви. Усе це робилося з наміром назавжди приховати від істориків масштаби злочинів. Проте, навіть ті документи, які вже було опубліковано, вражають кількістю репресованих людей. За один лише 1919 рік було відправлено до таборів праці більш ніж   18 000 харків’ян. Деякі будівлі в центрі Харкова були перероблені на в’язниці, де утримували “ворогів народу”. Одна з таких будівель - це колишній купецький маєток, розташований за адресою вул. Скрипника 4, за іронією долі нині тут розташовується харківський обласний осередок “Партії Регіонів”.

Погану славу має й вулиця Совнаркомівська, адже саме у 30х роках ХХ сторіччя тут розташовувався цілий квартал зі школою НКВС, внутрішньою в’язницею та підземною катівнею. Саме тут методично та нещадно знищували цвіт української інтелеґенції.

Усі знищені “вороги народу” були поховані у братніх могилах поблизу селища П’ятихатки, що на півночі Харкова. Досі ці могили чекають на їхніх дослідників.

Жахливий терор впроваджуваний радянською владою на початку ХХ сторіччя наніс невиправної шкоди, як Харківщині так і низці інших східних областей України. Тому пам’ять про це повинна лишатися у серці людей, інакше історія може повторитись.