Треба визначитись — ми живемо в Малоросії чи в Україні

В Україні від часів падіння СРСР жодна влада не проводила послідовної політики історичної пам'яті, вважає історик 59-річний Юрій Шаповал. Тому ми живемо в шизофренічному суспільстві.

— Наочним прикладом нашої хвороби є міський простір — назви вулиць чи пам'ятники, — продовжує історик. — Бачимо неймовірне лицемірство. З одного боку, самий дикий капіталізм, з іншого — більш як дві тисячі пам'ятників Леніну. У Києві транснаціональні банки розташовані на вулицях більшовиків Косіора чи Артема. У Сімферополі поруч стоять пам'ятники генералу Петру Григоренку, який боровся за права кримських татар, і Катерині ІІ, за якої Російська імперія приєднала до себе Крим. Цей шизофренічний стан суспільства може стати вибухонебезпечним при загострені політичної ситуації.

Що ви маєте на увазі?

— У нашому суспільстві є дві старі супротивні течії. Проімперська, яка одягається в "русский мир" чи радянську ідентичність. І антиімперська, вкрита національною ідентичністю. Теоретично, ці течії вже давно мали б зійти на нуль. Але влада не бажає проводити якусь політику історичної пам'яті, тому мертві міфи ятрять свідомість. Війна пам'ятників є ознакою хворого суспільства.

Політики дуже емоційно ставляться до таких символічних протистоянь. І байдужі до тем реформування медицини, незаконних забудов чи стану освіти.

— Ні, наша влада однаково ставиться і до символічних проблем, і до практичних — їй на все плювати. Більшовики ще у квітні 1918-го розробили цілу програму так званої монументальної пропаганди. Громадянська війна — вони не знали, чи втримаються при владі. Але розуміли, що ідеї та їхні тлумачення важливіші за гармати.

У німців було трагічне ХХ століття. Однак вони правильно осмислили пережиті трагедії й побудували успішну країну. Чому нам зробити це не вдається?

— Німці визнали свою вину у злочинах нацизму, хоч не всі були нацистами. У балтійських країнах — підвели риску під радянським періодом. Сказали: стара система цінностей нам не личить, якщо хочемо вижити.

А Україна поділена щодо свого минулого. Ми не розуміємо до кінця своєї ідентичності. Наприклад, Віктор Ющенко святкував 9 травня як День Перемоги і 14 жовтня — День створення УПА. Або теперішня влада. З одного боку, Росія погана, бо накинула кабальний договір щодо газу і витискає все з нашої економіки. З іншого — провладні канали показують російські патріотичні серіали, всю цю низькопробну муть. І це роблять одні й ті ж люди.

Є дві проблеми. Перша: якими би приємними не були наші ілюзії про СРСР, це був антилюдський режим. Друга: треба визначитись — ми живемо в Малоросії чи в Україні. Якщо в Малоросії — потрібно відкинути одні символи, якщо в Україні — інші.

521 пам'ятник Тарасові Шевченку встановлено в Україні, за даними обласних держадміністрацій. Найбільше на Івано-Франківщині — понад 170. Діячам тоталітарної доби на 2009 рік налічувалося понад 2 тис. пам'ятників.

499 пам'ятників у Полтавській області. Серед них — 224 Володимиру Леніну, 37 — Тарасові Шевченку.